Глава 8. Перші збіги

Емілі уважно вдивлялася в екран, прокручуючи список зниклих чоловіків. Імена, дати, короткі описи — усе зливалося в один потік, поки вона не почала відсікати зайве.

— Давай по черзі, — сказала вона, більше собі, ніж Дану. — Приблизний зріст, вага… і час зникнення.

Дан пересунув стілець ближче.

— Якщо тіло не старе, значить зникнення теж не може бути давнім. Максимум кілька років.

Емілі кивнула і відкрила перший запис.

— Цей відпадає. Зріст не співпадає.

Другий.

— Тут вік не той.

Третій. Вона зупинилася.

— Почекай…

Дан нахилився ближче.

— Що?

Емілі повільно прочитала:

— Чоловік, зник два роки тому… зріст майже такий самий… вага теж приблизно збігається…

Вона замовкла, відчуваючи, як серце починає битися швидше.

— Це ще нічого не означає, — швидко додала вона, ніби намагаючись зупинити власні думки.

— Але це перше, що більш-менш підходить, — тихо сказав Дан.

Емілі відкрила детальнішу інформацію. Там було небагато: короткий опис, дата зникнення, останнє місце, де його бачили. Жодних доказів, жодних підтверджень. Просто ще одна людина, яка зникла — і про яку всі забули.

— Якщо це він… — почала вона, але не закінчила.

— Ми цього не знаємо, — перебив Дан. — І не можемо знати.

Емілі кивнула. Логіка підказувала одне, але відчуття — зовсім інше.

Вона знову подивилася на екран.

І раптом усвідомила, наскільки це страшно: перед нею не просто список. Це люди. Люди, які зникли — і, можливо, ніколи не повернуться.

— Нам потрібно більше інформації, — тихо сказала вона.

— Або чекати, поки поліція щось знайде, — відповів Дан.

Емілі стиснула губи.

— Або знайти раніше за них.

Дан глянув на неї з легкою усмішкою:

— Оце вже більше схоже на тебе.

Емілі знову повернулася до списку. Тепер кожен запис здавався важливим. Кожна деталь — потенційним ключем.

Вона ще не знала, чи той чоловік має відношення до справи.

Але вперше з моменту, як побачила новину, у неї з’явилося відчуття, що вони рухаються в правильному напрямку.

І це було одночасно… заспокійливо і лякаюче.