Глава 29. Зцілення

Східні гори, кордон Недоре, Золота імперія

Хальвард відвернувся і попрямував угору схилом, ніби вже забув про людину, що скорчилася на землі. Остаточно стемніло, з гір потягнуло холодом. Йорунн, немов лялька на ниточках, не відчуваючи власних рухів, просто пішла за всіма. Невдовзі вони дісталися тимчасового табору і поринули в галас і метушню. Звідкись долинали глухий стогін поранених і тихий жіночий плач, з темряви на світло виходили незнайомі люди, щоб одразу ж зникнути, снували жінки, в однієї Йорунн помітила у руках закривавлені пов'язки. Їх зустрів уже знайомий сивочолий воїн, у світлі багаття його обличчя виглядало виснаженим.

—  Мілорде. Вечеря чекає, ми підготували намети.

— Пізніше, — Хальвард на хвилину прикрив очі долонею, даючи собі секунду відпочинку. — Де ті, хто постраждав від пожежі? Веди туди, можливо, я зможу допомогти.

Їх провели в просторий яскраво освітлений намет, зазирнули всередину. Хальвард рішуче пройшов далі, але Йорунн зрозуміла, що ще трохи — і вона просто не витримає. Рука сама вчепилася в тканину полога, намацуючи хоч якусь опору. Хтось торкнувся її плеча, і, обернувшись, вона зустрілася очима з Ульфом. Лють на його обличчі розтанула.

— Ходімо, — він потягнув дівчину за руку, — ти зараз звалишся від втоми, ще з тобою возитися доведеться. Я проведу.

Але Йорунн різко вивільнилася і майже прошипіла:

— Я залишуся тут стільки, скільки зможу. Я хочу знати все.

Секунду їй здавалося, що зараз Ульф знову спалахне і наговорить чогось образливого, але замість цього Чорний Вовк злегка кивнув і, знявши з пояса флягу, простягнув їй.

— Не злись, дівчинко, не хотів тебе зачепити. Зроби пару ковтків, заміцне для тебе, та надасть сил. Якщо хочеш допомагати, а не заважати, не відвертай увагу герцога зараз.

Йорунн покірно сьорбнула напій, що сильно пах травами. Горло наче вогнем обпекло, вона закашлялася, та у голові трохи прояснилося, слабкість відступила.

— Спасибі, — вона повернула флягу господареві.

— Ти молодець, добре трималася. Я боявся, що зірвешся, влаштуєш істерику. Мабуть, ти дещо міцніша, ніж здаєшся. Мушу визнати, що це один із тих небагатьох випадків, коли я помилявся. Ходімо, — Ульф зник за пологом.

Зробивши кілька глибоких вдихів, Йорунн зробила крок слідом. В очі вдарило сяйво магічних ламп, а в ніс — запах крові. Вона декілька разів кліпнула, звикаючи до незвично яскравого світла, і побачила Хальварда. Той завмер над оголеним чоловіком, що лежав на невисокому ліжку. Ліва половина обличчя, плеча, грудей і живота нещасного почервоніла від опіків та зашкарупилася, на правій виступив рясний піт. Чоловік дихав уривчасто і хрипко, розплющені очі дивилися вгору, але були каламутними від болю.

З такими ушкодженнями шансів немає, це Йорунн зрозуміла одразу. Якщо не лихоманка, то виснажливий біль і слабкість заберуть  життя, яке й так ледь жевріє. Дивно, що потерпілий все ще продовжував боротися. Тим часом Хальвард підняв над понівеченим тілом обидві руки й зробив кілька плавних рухів, затримуючи долоні над моторошними ранами, потім опустив одну долоню на лоб людини, а іншу на груди навпроти серця.

І тут Йорунн з подивом побачила, як від рук правителя в тіло пораненого потекли тонкі струмочки світла. Чоловік на ліжку кілька разів судомно зітхнув, потім очі його заплющилися, дихання вирівнялося, гримаса болю стерлася з обличчя, поступаючись втомі. Хальвард знову повернувся до вивчення опіків, потім, затримавши долоні над плечем і рукою потерпілого, опустив голову, занурившись у свої думки.

Хвилину нічого не відбувалося, а потім чорна кірка на шкірі раптово почала зіщулюватися і зменшуватися, немов минули місяці лікування. На місці згорілої плоті з'являлася нова. Нерівна, нездорового рожевого кольору, в рубцях і шрамах, але жива. Хвилини текли за хвилинами, тонкі промінчики світла з пальців правителя продовжували загоювати рану, а обличчя самого мага ставало дедалі блідішим. Нарешті, глибоко зітхнувши, він прибрав руки, встав і попрямував до наступного пораненого.

Так тривало до глибокої ночі, іноді Хальвард брав з рук Ульфа флягу, робив кілька ковтків і знову повертався до постраждалих. До середини ночі маг виглядав навряд чи краще за поранених: обличчя стало землистим, темні тіні залягли навколо очей, повіки почервоніли від напруги. І все-таки він не здавався, продовжуючи зцілювати тих, кого можна було врятувати.

— Як він це робить? — тихо запитала Йорунн у Чорного Вовка, коли вони вийшли на двір, щоб вдихнути свіжого повітря. Ульф кинув у бік фігури в темному швидкий погляд і так само тихо відповів:

— Вогняна стихія — чи не найсильніша з чотирьох. Все, що створено або знищено вогнем, покірне їй. Інші маги теж можуть лікувати, я бачив це неодноразово, коли служив в імперії. Однак із такими ранами навіть у Дармсуді можуть упоратися хіба що верховний жрець або сам імператор.

Коли небо на сході почало сіріти, правитель встав. Його хитало від втоми, пальці на руках ледь помітно тремтіли. Повз Йорунн він пройшов як повз порожнє місце, навіть не повернувши голови.

— На сьогодні все, мені потрібен відпочинок. Розбудіть із сьомим дзвоном.