Глава 28.2

Різко випроставшись і не відводячи погляду від Ейріка, він витягнув праву руку, з якої зірвалися довгі тіні. Немов батоги, вони висмикнули з натовпу решти бранців одну людину і за ноги потягли по землі до ватажка. Полоненим виявився молодий ще чоловік, обличчя його перекосило від страху.

— Помилуйте, пане! Я не знаю нічого, я просто найманець, мені обіцяли грошей — і я пішов. Я не знаю нічого, не знаю! — голос його зривався.

— Звичайно, не знаєш, тому й не потрібен мені, — холодно відповів правитель.

А потім чорні змія рушила до нього, і чоловік захлинувся істеричним криком. Огидне створіння повільно прокладало собі дорогу уперед, а живе людське тіло перетворювалося на попіл і розсипалося вугіллям просто на очах. Нещасний бився об землю і волав, намагаючись відбитися від примарного створіння.

— Я не знаю нічого, не знаю, відпустіть! Я не… 

Змія дісталася до живота чоловіка і втягнулася всередину. Виття перетворилося на вереск, слова стали нечленороздільні, запах що тіла, що згоряє, — нестерпним. А за кілька хвилин бранець застиг нерухомо, вчепившись зведеними судомою пальцями в землю, очі його жили ще кілька секунд, потім заскляніли й завмерли назавжди. Довга, з лускою, що переливалася чорнотою і золотом, змія виповзла із розкритого рота, вдоволено зашипіла і розчинилася в повітрі. 

Обличчя Ейріка побіліло, наче крейда. Він нерухомо дивився на те, що залишилося від найманця.

— Хто послав вас? Що ви шукали тут? — голос Хальварда, позбавлений будь-яких емоцій, пробився у свідомість Йорунн немов крізь глуху стіну.

І Ейрік заговорив.

З його слів виходило, що він не знає наймача, ніколи не бачив його обличчя й імені не чув. Сам Ейрік командував двома кораблями, для яких людей набирали за нагоди з-поміж рибалок, злодіїв і втікачів-злочинців. Замовлення на напад йому вручив невідомий, одягнений так, як заведено в південних пустелях. Ні обличчя, ні постаті його розгледіти не вдалося через численні шари тканини. Оплату він передав одразу, уточнивши, що майже вся здобич належить ватажкові і його людям. Основне завдання розбійників — спалити поселення і знищити дорослих, забравши дітей від п'яти до десяти років, а також перевірка, як швидко схаменуться вартові та охорона берегів. Потім бранців треба було переправити на один із невільничих ринків півночі імперії. Таке замовлення в Ейріка було вже третім, але він знав, що й інші вільні капітани бралися за схожі справи. Усіх наймали, як і Ейріка, люди без облич і імені. Ні з кого не вимагали нічого, крім поповнення рабовласницьких ринків та розвідки. Битися з військовими Ейрік не планував, але втекти не встиг через сильний вітер, що розгойдав хвилі й ускладнив прохід через прибережні рифи.

— Як знайти замовника?

— Він завжди знаходив нас сам, і я не впевнений, що завжди це була одна й та сама людина. Одного разу він накульгував, на інший — був повністю здоровий.

— Як ви пройшли так близько до берега, минувши дозорні кораблі?

— Ми рухалися тільки вночі, вдень ховалися в непримітних бухтах або за острівцями.

— Як проскочили всі рифи по дорозі сюди?

— Зловили й розговорили кількох місцевих рибалок, — Ейрік злякано втиснув голову в плечі, зрозумівши, що щойно ще раз погіршив своє становище. Але потім продовжив, зрозумівши, що не закінчити фразу йому не дадуть. — Місцеві добре знають дно і скелі навколо, ми б пішли зі здобиччю так само тихо, як пробралися сюди.

— Де ці рибалки зараз?

— Ми згодували їх рибам одразу як стало гаряче.

— Як давно ви стали отримувати такі замовлення?

— З рік тому, але чув, що таке було й раніше, на архіпелазі.

Ульф і Хальвард обмінялися швидкими поглядами, а розбійник уткнувся носом у землю, силкуючись стримати стогін.

— Що знаєш про майбутні напади?

— Нічого, зовсім, геть нічого! Я розповів усе, що міг, більше нічого не знаю, життям клянуся!

— Не клянися тим, чого в тебе немає, — похмуро перебив його правитель. — Ви напали на беззбройних людей, винищили два поселення, які стоять на моїх землях і перебувають під моїм захистом. За законом Імперії, тебе і твоїх людей мають спалити живцем на міській площі, — обличчя Ейріка стало сірим. — Однак я виявлю до вас незаслужену милість: завтра на світанку вас буде повішено. Ваші тіла не будуть віддані ні землі, ні воді, вас заховають у лінії прибою, щоб навіть море не принесло вам звільнення, а душі ваші не знайшли спокою в цьому світі, — він повернувся до вартових. — Відвести геть, охороняти. Дайте їм води. І сповістіть усіх вцілілих із місцевих, що вранці я чекаю їх на цьому місці.