Глава 25.1

— Знаєте, в мене жодного бажання допомагати обом сторонам. Тим більше, що ви навіть не приховуєте своїх намірів.

— І що в цьому поганого? Я намагаюся не повторити помилки твого брата, — слова вдарили, наче ляпас, — хочу знайти союзників, поки не стало запізно. Хіба не це має зробити правитель? 

— Ви просто намагаєтеся заволодіти потужною зброєю.

— Я намагаюся створити цю зброю, — виправив її Хальвард. — Зробити так, щоб ціна помилки стала надто високою, бо страх поразки — єдине, що стримає хижі амбіції Золотих Земель.

Він повернувся до неї, змусив підняти голову та подивитися собі просто в обличчя:

— Ти була на справжній війні, була в підкореному Вітахольмі. Як гадаєш, я можу хотіти, щоб Кінна-Тіате спіткала та ж сама доля?

По спині Йорунн прокотилося тремтіння. Перед очима постали білі вулиці, охопленні полум’ям та вкриті димом, у вуха вдарили примарні крики, гуркіт пожеж та свист стріл. Їй довелося щосили обхопити себе за плечі та відвернутися, аби відігнати видіння та хоч трохи заспокоїтися. Хальвард не став утримувати, але й втішати не поспішав.

— Що станеться зі мною, якщо я прийму сили Темряви? Як це змінить мене? — спитала вона глухо.

— Сили Вогню і Темряви, — поправив її Хальвард і відповів запитанням: — А що станеться з простою людиною, якщо її коронують перед лицем людей і богів? Для одного це стало б найбільшим подарунком, для іншого – прокляттям. Ні Вогонь, ні Темрява самі по собі не змінюють людину, але сила, яку приносить із собою будь-яке магічне вміння, здатна на це. За цю силу вбивають, заради неї зраджують, деякі навіть вчаться удавати любов, аби стати на один щабель ближче до того, хто уособлює міць. А скільки пихи може з’явитися в душі, скільки жадібності оселитися в серці та розумі, коли здобуваєш можливість грати чужими долями.

Його погляд ледь помітно змінився. Йорунн не змогла б описати, як саме, проте внутрішньо стиснулася в очікуванні чогось недоброго. І не помилилась.

— Якось я теж потягнувся за цією силою. Не заради примарної мрії, а заради того, щоби вижити. Робив жахливі речі, йшов, не розбираючи дороги й не зважаючи на людей, які траплялися на заваді. Тоді мені здавалося, якщо доля дає можливості, то ними потрібно скористатися. Хто посміє мене засуджувати?

Згодом прийшло усвідомлення, що не обов'язково пускати в хід зброю, навіть якщо чудово нею володієш. І що слова можуть поранити чи зцілити не гірше, ніж кинджал або ліки.

Ти хочеш зрозуміти, чи станеш ти чудовиськом? Залежить тільки від тебе та тих рішень, які ти приймеш. Я свої помилки вже зробив. Виправдовуватися за них пізно, скільки б сорому і жалю я не носив у душі. Багато хто з тих, перед ким варто було б перепрошувати, навіть їхні діти, вже довгі роки лежать у землі. Тому зараз мені потрібне не прощення, а значно більше.

— Що саме?

Їхні погляди перетнулися.

— Мені потрібно, щоб ти перейняла знання, які я маю. Ти маєш стати моєю тінню, знати все, що відбувається в Недоре, Міаті та й в імперії. Я хочу, щоб Ульф Ньйорд зайнявся твоїми тренуваннями. Ти гарна вершниця, непоганий лучник, але з мечем поводитися практично не вмієш. — Щоки дівчини покрив густий рум'янець. — Ульф стане твоїм наставником у всьому, що стосується військової справи, він досвідчений тактик і досить успішний стратег. Під його керівництвом ти побачиш те, на що раніше не звертала уваги, зможеш знаходити сильні й слабкі місця противника, вірно оцінювати свої можливості. З іншого боку, я зроблю так, щоб ти стала частиною цього міста та країни. Якщо тебе приймуть жителі Недоре та Міати, то навіть у разі моєї загибелі ти збережеш вірних союзників, на яких можна спертися у складні часи. А в герцогства залишишся ти — противага короні та імператорському роду Фарріт, гарантія свободи та недоторканності сутінкового краю.

Це займе не день і не два, мине багато місяців, перш ніж ти будеш готова. І роки, перш ніж зможеш повернутися і звільнити свої землі від Талгата. Я не вимагатиму бездумного підпорядкування, але хочу, щоб ти розуміла: поки навчання не закінчено, ти перебуваєш під моїм захистом та моєю відповідальністю.

Він замовк, не зводячи з неї пильного погляду.

Під його захистом та відповідальністю… Не варто плекати ілюзій: скоріше під його невсипущим контролем. І цього разу за її власною згодою.

Йорунн змусила себе кілька разів стиснути та розтиснути пальці та пройтися майданчиком. Магія всередині біснувалася і рвалася на волю, проте випустити її тепер було однаково, що розписатися у своїй безпорадності. Хальварду знову доведеться торкатися до неї, заспокоювати, утихомирюючи потоки сили, а Йорунн найменше хотіла відчувати його дотики або бути залежною від його жалю.

Вона кинула короткий погляд на долоні: попри крайню схвильованість, жодної темної нитки не з'явилося на кінчиках пальців.

— Схоже, ти не така вже й налякана? — раптом спитав Хальвард.

Вона секунду зволікала і заперечливо похитала головою.

— Ні. Але все ще вам не довіряю.

— Це навіть непогано. Небезпечно вірити на слово тому, хто нещодавно був твоїм ворогом. І все-таки ти маєш ухвалити рішення, — слова впали, наче важили більше, ніж діжка з водою. — Але якщо ховатимешся в стінах кімнати, плекатимеш ненависть або шукатимеш усамітнення в храмі Семилікої богині, ніколи на це не наважишся.

— То ви знаєте, що я шукала допомоги у храмі?

От дурепо! Звичайно знає: це його місто, які можуть бути таємниці?

— Як я казав раніше, небезпечно безоглядно вірити вчорашньому ворогові. Однак я не проти того, щоб ти розмовляла зі старшою жрицею. Ми знайомі багато років, я повністю довіряю її вмінню зберігати таємниці. Вона чула їх більше, ніж інша людина може дізнатися за все життя і зберегла всі до єдиної. 

Хальвард відвернувся до водоспаду, що мерехтів у сутінках, а коли заговорив знову, голос його звучав на півтону тихіше і набагато м'якше звичайного:

— Йорунн, я не прошу твоєї відданості прямо зараз. І повір, я знаю, що таке небажання робити вибір і ненависть, що спалює все навколо. Проблема полягає в тому, що ніхто, окрім тебе, не здатний переступити через неї та жити далі. Я можу, справді можу, допомогти тобі. Але перший крок ти маєш зробити сама.