Глава 24. Храм богині

Кінна-Тіате, столиця Недоре, Золота імперія

Назад Йорунн повернулася, занурившись у невеселі думки та не помічаючи нічого навколо. Всупереч власним твердженням, вона не пішла грітися, а доволі довго ще блукала переходами і галереями. Схаменулась лише увійшовши до спільної кімнати, куди долинали знайомі голоси: Ульф розмовляв з Ареном. Мабуть, треба було одразу попрямувати до себе, але вона застигла на місці, несподівано почувши серед голосів чоловіків знайомий жіночий. Про що звичайній служниці розмовляти з другом герцога і його гвардійцем? Нерішуче пом'явшись на місці, Йорунн таки зробила пару кроків до нещільно причинених дверей і обережно зазирнула всередину.

— Схоже, ясновельможний імператор вже встиг зацікавитися, — Ульф сидів на краю столу.

— Я не впевнена, що помічник кухаря справді задумав щось погане, — Кая вперто стисла губи, але вигляд мала невпевнений. — Може, просто занудьгував, тому почав розпитувати?

— На кухні настільки нема про що пліткувати, що єдиною темою, що зацікавила слугу, є минуле гості правителя? — вигнув брову Ульф. — Який несподіваний потяг до знань.

— Накажете затримати та допитати? — уточнив Арен.

— Ні, — після недовгого вагання Чорний Вовк заперечливо хитнув головою. — Якщо це людина таємної служби імператора, його зникнення швидко помітять, — він знову повернувся до служниці: — Кає, що ти йому говорила про нашу гостю, крім загальних пліток? Дослівно. 

— Що вона схожа на привабливу, але провінційну та неосвічену вихватьку. Що пихата без міри й на балаканину зі слугами час не витрачає, а тому й розповідати мені нема чого.

Йорунн обурено спалахнула. Пихата вихватько?! Однак Ульф вдоволено реготнув:

— Розумниця. У такому разі зробимо так: Арен, організуй хлопцеві подорож. Нехай, скажімо, отримає звістку від старого друга чи навіть невелику спадщину від далекого родича. Або нап'ється в таверні й помилково поїде з випадковими попутниками геть із міста.

— Поїде й не повернеться? — від ділового спокою в голосі Арена в Йорунн мурашки побігли по шкірі.

— Не хотілося б, але якщо доведеться, сам розумієш, — скривився Ульф. — Проведеш особисто. Побалакаєш, придивишся. Як вчинити, вирішиш на місці. Але, повторюся, безслідне зникнення інформатора — це ще гірше, ніж відкрите послання ясновельможному Сабіру: ваші підозри небезпідставні. Нам лише треба дочекатися літа. Після ритуалу, як я зрозумів, нашкодити дівчині буде набагато складніше. Отже, просто тягнемо час. Є питання? Ні — і добре. Тоді йдіть, — він кивнув і підвівся на ноги.

Йорунн ледве встигла відступити за стулку, щоб не потрапити на очі Арену. Той не помітив і пройшов повз, перетнув кімнату, але сповільнив кроки біля дверей в покої Віали. На мить застиг, немов у нерішучості, підняв руку, наче збирався постукати. В Йорунн промайнуло побоювання, що якщо Віала вийде, то точно її помітить. На щастя, Арен схаменувся й вийшов геть не обернувшись. А ось служниця, на подив Йорунн, покидати кімнату Чорного Вовка не поспішала.

— Ти хотіла ще щось обговорити?

— Так, я… — вона збентежено смикала оборку на фартуху, — мілорде… Тобто, Ульфе… Тобто…

— Ого, схоже, щось цікавіше за шпигунів на кухні,— він знову сів на край столу. — Кажи вже.

— Я… Ми… Ох! Є один хлопець із конюхів, який давно служить у замку. Приємний, чесний, милий. Я йому подобаюся, навіть дуже подобаюся, — дівчина спалахнула, як макова квітка. — Загалом він вирішив перебратися до села, запрошує… тобто пропонує їхати з ним.

Ульф сумно посміхнувся і склав руки на грудях.

— Отже, ти виходиш заміж?

Дівчина квапливо кивнула кілька разів поспіль.

— Коли?

— У ніч святкування початку літа. Якщо тільки ви, тобто ти, не хочеш ... — вона остаточно змішалася і замовкла.

Ульф тихо зітхнув і підвівся, підійшов до зніяковілої служниці впритул, обійняв її за плечі. Дівчина підняла на нього величезні очі й підозріло часто заморгала.

— Вибач, Кая. Але ми домовлялися. Ти із самого початку знала, що я не дам тобі більшого, ніж вже дав.

Хвилину вони дивилися один на одного, потім Кая видавила з себе посмішку.

— Я буду сумувати за вами.

— Поруч із молодим та закоханим в тебе чоловіком? — спохмурнів Ульф. — Цього ще бракувало. Маєш святкувати та насолоджуватися щастям, адже воно таке швидкоплинне, а для декого — недосяжне. Як його звуть, до речі?

— Інгрів. Він із Міати.

— Ти його кохаєш?

— Усім серцем, хоч і не так, як...

— Упевнений, він стане тобі чудовим чоловіком, — Ульф ласкаво провів кінчиком пальця по губах дівчини, не даючи закінчити фразу. — І справжньою сім’єю, опорою та захистом, на відміну від мене. 

Вона кивнула, ховаючи очі.

— Ти дозволиш надіслати вам подарунок на весілля?

— Як буде завгодно, мілорде.

— Я щиро бажаю тобі щастя, — він залишив на лобі дівчини легкий поцілунок. — Адже ти його варта.

— Як і ви, — зітхнула Кая. — Сподіваюся, якось і вам пощастить знайти ту, через кого не шкода буде попрощатися зі свободою.

— Не будь такою жорстокою до невідомої нещасної: навряд її чекає затишок і спокій. А от доля розмінної монети, мішені або молодої вдови — майже гарантовано.

Далі Йорунн слухати не стала, щоки й так вже пекло вогнем. Обережно, на носочках, вона прокралася до своїх покоїв і тихенько прослизнула всередину. Притулившись спиною до дверей, прикрила почервоніле обличчя долонями. Бачив би її зараз старий Лонхат! Вистачило б і того, що донька конунга підслуховує під дверима, але підслуховувати про настільки особисті речі! Уявити щось подібне в степу було просто неможливо. О боги, здається, вона занурюється в імперське болото все глибше й глибше.