Глава 22. Залиште мені ім'я

Кінна-Тіате, столиця Недоре, Золота імперія

Йорунн майже силоміць потягнули всередину замку. Правитель швидко зник з поля зору разом з одним з воїнів, а Ульф впевненим кроком попрямував у глиб лабіринту з кімнат і коридорів. Перетнули приймальні покої й парадний зал, пройшли довгою галереєю та анфіладою кімнат. Йорунн вражено мовчала. Розглянути деталі вітражів, ліпних прикрас та різьбленого каменю вона не встигала, високі склепіння та галереї найчастіше губилися в напівтемряві сутінок, але дівчина була впевнена, що ніколи раніше їй не доводилося бути у такому величному оточенні.

Ульф повернув у невеликий бічний прохід у ніші, Йорунн пішла за ним. Схоже, вони вийшли в житлову частину будівлі, принаймні вартових тут майже не було, проте слуги зустрічалися набагато частіше. Вони вітали Ульфа та його супутницю простими кивками й відразу поверталися до своїх справ. Мандрівники минули загін охорони, і їхня дорога закінчилася в невеликій залі, з якої на всі боки вели двері. Ульф обернувся.

— Це особиста частина замку герцога, його дім. А також кімнати найближчого до нього кола осіб. Вхід сюди дозволено довіреним слугам та особистій варті. Твої покої там, — Чорний Вовк вказав на одну з дверей. — Вечеря за годину, тебе покличуть.

— Особиста частина? — розгублено повторила Йорунн.

— Саме так. Не подобається?

— Ні, але… — вона збилася, обережно підбираючи слова, — боюся, що мене не можна назвати людиною з найближчого герцогу кола. І, чесно сказати, я не очікувала такої гостинності.

— А чого очікувала? — Ульфа, схоже, її розгубленість тільки розвеселила. — Зручної тюремної камери? Або незручної. І десь глибоко у підвалах, мабуть, у сирому підземеллі. Ні, якщо дуже наполягаєш, я, звісно, попрошу хлопців приготувати щось подібне, але до чого зайвий клопіт? Тут чи не безпечніше, ніж унизу.

— Для кого безпечніше?

— Для всіх, — знизав плечима Ульф. — Розташовуйся, — і, повернувшись спиною до неї, зник за іншими дверима.

У кімнаті Йорунн горіло кілька ламп. Їхнє м'яке світло виривало з темряви просте, але зручне оточення: ліжко, стіл зі стільцем, шафу, пару скринь й крісла біля каміна. Все з різьбленого дерева, масивне, але не грубе. Власні покої у полонянки? Дівчина недовірливо похитала головою. Втім, ноги боліли від втоми, живіт раптово згадав, що сьогодні єдиною трапезою був сніданок на світанку, а решту часу довелося провести в сідлі. Так що комфортна в'язниця з вечерею все ж таки здавалася кращою альтернативою, ніж холодна ночівля в глушині або лежанка в підвалі. 

У двері тихенько постукали, на порозі з'явилася дівчина, навряд чи старша за саму Йорунн.

— Вибачте, що турбую, пані, — вона вклонилася в незвичний для Йорунн спосіб: трохи присівши й на мить схиливши голову. — Я служниця, мене звуть Кая. Лорд Ульф звелів допомогти вам облаштуватись. 

Служниця виявилася дуже спритною. Вона допомогла зняти дорожній плащ і брудне взуття, підготувала для пані чисту сукню, витягла з полиці рушник. Потім відкрила маленькі двері до сусідньої кімнати, посеред якої було облаштовано невеличку купіль. Поруч не було видно ні відер, ні діжки для наповнення, більш того — тонкий струмочок лився через край купелі та зникав у спеціальному отворі в підлозі. Йорунн здивовано торкнулася пальцями поверхні води, від якої підіймався пар, — тепла, майже гаряча. 

— В місті багато маленьких річок та підземних джерел. За допомогою системи труб воду з них передають у житлові приміщення, — з гордістю пояснила служниця. — Це дуже зручно: не треба носити важкі відра з кухні.

— Але вона тепла.

— Так, — Кая не стримала посмішки. — Її підігрівають за допомогою спеціально оброблених та насичених стихією вогню кристалів. Недешеве задоволення, але воно того варте. Ну ж бо, спробуйте, вам сподобається.

Йорунн не стала відмовлятися. Роздяглася, з головою занурилася у воду, намагаючись не думати ні про що, крім тепла, що огорнуло з усіх боків. Відчуття чистоти підбадьорило та надало сил, втомлене тіло трохи розслабилося, думки стали яснішими. Ретельно промивши й викрутивши локони, Йорунн покірно дозволила служниці допомогти із застібками чистої сукні. Складний та незвичний по крою одяг з полотна бездоганної якості, ще й прикрашений незрозумілими символами, виявився майже за розміром.

— Завтра віднесу до швачки, вона доведе до ладу, — пообіцяла Кая. — Вибачте, якщо щось не так, пані. Зазвичай мілорд не приймає нікого у своєму особистому крилі замку, ви, мабуть, дуже знатна гостя. Це велика честь для нас, але ми не знали, як готуватися до вашого візиту.

— Все добре, не переймайся. 

— Незабаром дев'ятий дзвін — час вечері. Я вас проведу. Герцог не любить складних звичаїв, ми не прислуговуємо за столом, як заведено в знатних родинах імперії. Та ми й не імперія зовсім, — раптом хихикнула дівчина, — бачили б ви, пані, як посланці з півдня тремтять від роздратування на офіційних зустрічах, бо в нас свій правитель, і ми служимо лише йому. Навіть імператору не тягатись із його магією. Ох, — раптом осіклася вона, — зайве кажу. Прошу вибачення.

Шлях до їдальні Йорунн знайшла б і сама: двері були відчинені, звідти лунали уривки розмови. Служниця побажала доброї ночі й тихенько пішла геть. Йорунн змусила себе випрямити спину, кілька разів глибоко вдихнула та видихнула, а потім рішуче увійшла у яскраво освітлене приміщення. 

Стіл був накритий на чотирьох. Слуг у кімнаті не було, Ульф діловито перекладав у тарілку їжу з великого блюда і розповідав щось темноволосій дівчині навпроти. Почувши чужі кроки, незнайомка обернулася, потім рвучко схопилася на ноги, підійшла і рішуче стисла руки Йорунн. Та вражено завмерла, але здивування одразу переросло в збентеження, бо її міцно обійняли.

— Я така рада вас бачити! Брат уже розповів мені вашу історію. Мені так шкода, я сумую за вашими втратами, — в очах незнайомки стояли щирі сльози. — Однак ви живі, дякувати Семилікій, і в безпеці тут. Повірте, у Кінна-Тіате ніхто не посміє вас образити. — Йорунн подумки скривилася: ну звісно, вона ж опинилася тут з власної волі та ніяк не інакше. — Тепер усі неприємності позаду. Сідайте, — незнайомка вказала на стілець поряд із собою. — Мене звуть Віала, брат, напевно, забув попередити про мене, — дівчина хитнула головою, і її розкішні чорні локони розсипалися по плечах. — Адже так?