Глава 19.1

— Просто прикраса, талісман. Я знайшла його в занедбаному капищі багато років тому.

Правитель сутінкових земель посміхнувся, відпустив її руку й опустився в крісло навпроти.

— Талісман, майже вгадала. Але не зі святилища, ні… Він старший не тільки за тебе, а й за мене. Багато століть тому одна могутня людина виготовила пару таких «прикрас», щоб допомогти магам знаходити те, що вони шукають. Точніше, кого. Учнів.

Правитель відкинув манжет і Йорунн з подивом побачила на його лівій руці обідок з тих же чорно-золотих ниток, що й у неї. Тільки золотий малюнок на його браслеті пульсував вогнем у такт ритму серця.

— Вони створюють особливий зв'язок, тонку, але міцну нитку між тим, хто шукає учня і тим, хто має стати учнем. Зв'язок цей до певного часу може бути непомітним, але він викривляє стежки долі, даючи можливість зустрітися тим, хто інакше не знав би один про одного. Не знаю, чому Темрява обрала тебе. Може, виною всьому випадковість, а може, магія навмисне звела разом нащадків старовинних народів, подарувавши степу тебе та Ліда.

Йорунн здивовано кліпнула очима.

— Так, — кивнув Хальвард. — Твій брат теж має силу, здатну спрямовувати й контролювати Темряву. Смішно і дивно: двоє в одному місці вперше за дуже довгий час. При тому, що у Великому степу навіть стихійників не зустріти, а народ Хольда взагалі прийшов з інших земель. У мене був час трохи вивчити історію Каніта та його предків, і ніщо не вказує на їхній зв'язок із темрявою. Отже, швидше за все, ваша з Лідом магія — несподівана спадщина вашої матері. Втім, це вже не має значення.

Повисла тиша, що переривалася тільки тріском дров у каміні та вітром за вікном: там знову почалася хуртовина. Герцог просто дивився у вогонь, йдучи думками в глибину століть.

— Так склалося, — заговорив він через деякий час, — що зв'язок між учнем і вчителем не завжди був на радість обом. Знання та магія – це влада, а влада – величезна спокуса. Історія знає випадки, коли учні вбивали своїх наставників, щоб отримати свободу дій, або, навпаки, гинули самі, ставши надто вагомою загрозою для вчителів. Світ магії надто привабливий для тих, хто шукає вигоди, особливо тут, в імперії. Тому маг, який створив браслети, наклав на носіїв обмеження: ми не можемо вибирати самі, не можемо заподіяти смертельної шкоди один одному, не можемо відмовитися від цього зв'язку без взаємної згоди та певного ритуалу. Я не зміг би тебе убити, навіть якби захотів. Як, втім, і ти мене.

Йорунн стиснула губи.

— Якби я мала можливість, то перерізала б вам горлянку ще у Вітахольмі.

— Справді? — правитель спокійно вийняв з-за пояса кинджал, підвівся і простяг його Йорунн руків‘ям вперед. — Спробуй зараз.

Дівчина повільно піднялася на ноги, недовірливо зиркнула на зброю, потім вихопила її одним рухом, залишивши в руці Хальварда порожні піхви.

— Давай.

Він застиг лише у півкроці. Спокійний, розслаблений. Якийсь байдужий. 

Йорунн завмерла. Що станеться, якщо вона вдарить? Він зупинить кинджал, ухилиться вбік, зіб'є її з ніг? А якщо не встигне? Тоді захлинеться кров'ю менше, ніж за хвилину.

Вона нерішуче хитнула лезо в руці.

Він був у Вітахольмі, він байдуже дивився, як вбивають її друзів, він погрожував розправою близьким їй людям, він полонив її саму. Він заслужив смерть, але зараз він беззбройний. Як убити того, хто не чинить опору?

Йорунн зчепила зуби й повернула кинджал Хальварду:

— Я не можу. Це не бій, а я не суддя і не кат.

— Даремно, — він байдуже знизав плечима. — Ворогів треба вбивати, якщо є така можливість.

І тієї ж миті замахнувся. Вона відсахнулася, розуміючи, що не встигає ухилитися, але... Лезо зупинилося, не долетівши до її грудей пари пальців і застрягши в щільному темному тумані, що взявся невідомо звідки.

Йорунн вражено видихнула.

— Я ж казав, що не зможу, — усміхнувся Хальвард й прибирав зброю. — Ні стрілою, ні мечем, ні закляттям. Мені не дозволить моя власна Темрява, навіть не твоя напівпробуджена жалюгідна подоба до справжньої сили. Твоя темрява поки що спить, лише зрідка відгукуючись на заклик ззовні, — він відійшов і знову опустився в крісло, зробивши рукою запрошувальний жест. Йорунн покірно сіла, хоч ноги зрадливо тремтіли, а серце билося, наче божевільне. Правитель продовжив, ніби нічого незвичайного не відбулося: — Темрява існує за своїми законами. Вона дарує міць, владу, довголіття, але не безсмертя. Сила ж хоче продовжити шлях, тому шукає нового носія, як вода під час повені шукає найбільш зручне річище. Це схоже на інстинкт у тварини: ніщо розумне не хоче розсипатися на порох.

— Розумна магія? Дурна казочка для дітей, — на жаль, прозвучало вдвічі менш впевнено, чим хотілося б Йорунн.

— Тільки у Великому степу. Будь-яка людина в імперії підтвердить мою правоту.

— І я маю повірити, що Темрява віддала перевагу мені, а не жителю Золотих земель, де стихії б'ють з-під землі, подібно до джерел, а люди звичні до чаклунства, як до світла чи повітря?

Правитель похмуро посміхнувся і глянув на Йорунн впритул:

— Це не питання віри, це питання виживання. Темрява завжди лежала осторонь стихій, оскільки була частиною первинного плетіння світу. Очевидно, в тобі закладено великий потенціал, який розкриється в процесі навчання. Чим більше можливостей у мага, тим вільніше тече всередині нього сила. Такими є закони природи, і не нам їх змінювати. Тобі доведеться це прийняти та зробити свій вибір. Я пропоную тобі угоду, і цього разу все більш ніж серйозно. Ось мої умови: ти приймаєш свою долю і стаєш моєю ученицею, а отже, вірною жителькою герцогства та охоронницею його інтересів. Залишаєшся зі мною, доки я не вирішу, що ти готова. Після цього отримаєш свободу дій. Якщо захочеш піти й повернути те, що по праву належить тобі, я забезпечу будь-яку підтримку. В іншому випадку вирушиш зі мною до столиці Недоре, і я проведу обряд розірвання договору. Після цього ти підеш і станеш ніким. Йорунн, дочка Каніта, померла на уламках свого рідного міста. Вбита мною, тіло віддано вогню за наказом Талгата, навіть попелу не залишилося.