Глава 17.2

***

Одного разу, коли осінні вечори стали особливо довгими, а небо висіло так низько, що здавалося ось-ось звалиться на голову, у двері постукали двоє в плащах та низько насунутих капюшонах. Зустрічати їх вийшла тільки господиня будинку, Агвід якраз був у від'їзді разом із ковалем: їм треба було закупити у селі вугілля. Люди, що стояли на порозі, промокли, з одягу на підлогу струмками лилася холодна осіння дощова вода, але обидва, не помічаючи цього, шанобливо вклонилися господині. Коли вони зняли каптури, Біргітт лише судомно зітхнула. Разом з Ульфом до них завітав сам правитель, переплутати його з кимось було б дуже складно. Від збентеження жінка не знала, як поводитися: чи то кланятися і чекати на наказ, чи то проводити гостей до кімнат і підігріти їм вечерю. З незручного становища її вивів сам Хальвард:

— Радий знайомству, шановна пані Біргітт. Ульф багато розповідав мені про вас і вашу гостинність. Якщо дозволите, ми хотіли б трохи обсохнути та переодягнутися.

Щоки Біргітт спалахнули, і вона поспішила облаштувати мандрівників. Поки сонна прислуга накривала стіл у вітальні та готувала спальні, Хальвард мовчки пройшов до каміна і легким рухом пальців змусив дрова спалахнути теплим жовтим полум'ям. Від вогню по кімнаті одразу поповзло тепло, а з кухні вже долинали ароматні запахи розігрітого пирога з зайчатиною та печеної картоплі.

Біргітт хотіла одразу піти, як тільки переконалася, що гості облаштовані, але Ульф запросив її залишитися і повечеряти з ними. Господиня на всі очі розглядала правителя, якого до цього бачила лише здалеку під час міських свят, але багато чула найнеймовірніших розповідей про нього. Хальвард здався їй дивним: на вигляд звичайна людина, але поряд з ним повітря ніби тремтіло, як над полем у спекотний день. Втім, їй могло просто здатися.

— Дякую вам, пані, — сказав Хальвард, старанно не помічаючи того, що господиня навіть їсти забуває від цікавості. — Вибачте нам за вторгнення без попередження, але негода змусила нас дещо змінити звичний маршрут. І, крім того, є одне делікатне питання, яке я хотів обговорити з вами.

— Зі мною? — Біргітт здивувалася щиро. — Але всіма справами керує мій чоловік, я лише забезпечую смачну їжу та чисті кімнати.

— Мої люди кажуть, що саме завдяки вам вони знаходять тут відпочинок та істинно сімейну привітність. Знаєте, коли життя складається з нескінченних мандрівок, тепло домівки починаєш цінувати більше, ніж скарби чи пригоди.

— Дякую на доброму слові, мілорде. Рада, що можу допомогти.

— Можливо, в недалекому майбутньому я проситиму вас надати мені особливу послугу. Доля може скластися так, що одній людині, з якою я пов'язаний, скажімо так, певними зобов'язаннями, незабаром знадобиться притулок на тривалий час. Зараз ще зарано говорити, коли саме це станеться і чи станеться взагалі, проте я маю подбати про все зараз.

— Зрозуміло, кожен ваш друг може розраховувати на нашу допомогу. Та й правду сказати, мені подобаються люди, які приходять сюди. Я вже не така молода, дітей мені боги не дали, а що лякає жінку більше, ніж необхідність зустрічати старість на самоті?

— Пані Біргітт, цього разу все трохи інакше. Людина, про яку я говорю, потребуватиме постійної допомоги. На жаль, сам я не в змозі надати їй притулок та захист за цілою низкою обставин. Але не подумайте, що я перебільшую, можливо, саме від вас залежатиме її життя чи смерть.

— Але ж я не цілитель, — розгубилася Біргітт. — Якщо вам потрібен лікар, можливо, варто покликати когось досвідченішого з міста чи храму Семилікої Богині?

— На жаль, я не можу собі цього дозволити. По-перше, мені зовсім ні до чого зайві очі та вуха, а ви з чоловіком вже зарекомендували себе якнайкраще. По-друге, якщо говорити про рани та хвороби, то з багатьма з них я впораюся і сам. Але третя причина, мабуть, найважливіша: мій гість сам не захоче нікого бачити біля себе. Тому я звертаюсь саме до вас. Мені потрібно, щоб ви створили атмосферу довіри, затишку, турботи та підтримки для абсолютного незнайомця. Це можливо?

— Зроблю все, що буде в моїх силах, мілорде, — кивнула Біргітт. — Дозвольте дещо спитати?

— Звісно, намагатимусь відповісти, наскільки це можливо.

— Про кого ми зараз говоримо? Що це за людина?

Герцог довго мовчав, не зводячи очей з господині будинку, немов вивчаючи її. Нарешті, коли Біргітт уже подумки пошкодувала про свою цікавість, відповів:

— Думаю, вам повинно бути достатньо того, що цій людині більше не буде куди йти, і яка до того ж вважатиме мене своїм найлютішим ворогом. Проте є певні зобов'язання, які не залишають свободи вибору ні мені, ні їй. І, якщо бути точнішим, то вашим гостем буде жінка.

Очі Біргітт здивовано розкрилися, але більше уточнювати вона нічого не наважилася.

Вранці правитель і Ульф поїхали, не чекаючи на повернення Агвіда. Старий, вислухавши розповідь дружини, задумливо похитав головою і пробурмотів, що все це дивно. Що може змусити правителя величезної країни ховатися і ховати когось так ретельно?

Одна річ, мати таємних інформаторів та секретних посланців, але давати притулок своєму ворогові та ще й проти його волі? З таким колишній командир гарнізону не стикався жодного разу. Втім, дні йшли за днями, осінь швидко змінилася зимою, потім настала весна, і сімейство почало забувати про ту дивну розмову. Але раптово в середині літа Хальвард надіслав листа, в якому нагадував пані Біргітт про дану обіцянку і просив Агвіда в разі чого виділити в її розпорядження окремий поверх у дальньому крилі будинку. Потім до осені не було жодної звістки, і лише коли листя остаточно пожовкло, у двері постукав гонець і передав коротеньку записку з особистою печаткою правителя: «Через три дні».

На серці Біргітт стало неспокійно. Що за дивні справи відбувалися довкола, вона вже не розуміла. Однак, коли у ворота в'їхала некваплива низка вершників із критим возом, взяла себе в руки й вийшла на вулицю слідом за чоловіком. Процесію очолював Арен. Від чоловіка Біргітт знала, що Арен входить у ближнє коло Хальварда і є гвардійцем особистої охорони герцога, проте в гірський будинок він завжди приїжджав у непримітному одязі без будь-яких знаків відзнаки.