Глава 14. Падіння Вітахольма

Вітахольм, Великий Степ

Атака почалася, коли червоний диск сонця показав свій край через вигнутий плавною дугою край пагорба. На цей раз Талгат не став розпорошувати сили, зосередивши всю міць на воротах. Цілу ніч він спостерігав за миготінням тіней на стінах Вітахольма, проклинав упертих хольдингів, які замість того, щоб прийняти його своїм правителем, продовжували чіплятися за ілюзії. Дурня якась, тепер йому, Великому хану степів, треба буде покласти ще сотні своїх людей під цими стінами й залишитися майже без бранців, бо в тому, що хольдинги радше переріжуть одне одного, ніж поступляться, він не сумнівався.

О, якби під рукою хана були лише віддані своєму правителю хулайд, він би й оком не моргнув, кидаючи їх у вогонь битви. Але в цей похід вирушили не лише його піддані. Разом з Талгатом йшло багато дрібних ватажків і просто вільного люду, який лише недавно став під його прапори. З одного боку, коли вони визнали хана, військо побільшало майже вдвічі. Але з іншого — перші труднощі змусили натовп звернутися проти свого пана. Сюди їх вабила спрага наживи, адже про багатство народу Хольда в степу не говорили лише німі, а зовсім не бажання борсатися у багнюці й гинути за те, щоб тим, хто вижив, дісталися оброблені землі та міцні будинки.

Провал першого штурму підняв неабияку хвилю обурень серед кочівників. Минулої ночі Талгату довелося особисто знести голови двом крикунам, які наважилися заявити, що він, великий хан Талгат, не здатний взяти цю фортецю. Тіла бунтівників простягли на мотузках через весь табір і кинули на втіху воронам. Після цього люди стихли, але мовчазне невдоволення висіло в повітрі й заважало Великому хану вільно дихати. Талгат міряв кроками намет, проклинаючи жадібність і боягузливість цих дикунів. Він насилу дочекався світанку, коли стало досить ясно, щоб оцінити ситуацію.

Розвідники донесли, що нічна гроза наповнила рови вздовж стін водою, перетворивши земляні вали на нездоланні гори слизького бруду. Це означало, що атакувати стіни не вийде доти, доки все не просохне, тож залишився лише один вхід у місто: через головні ворота, широкою дорогою з бруківки. Саме туди Талгат і відправив свою важку кінноту із потужними щитами, обтягнутими мокрими шкірами. Ці щити не можна було пробити списами та стрілами, навіть пролита й підпалена олія не брала їх одразу. Щити несли вершники, бо піший не міг би тягти таку ношу на велику відстань. Натомість під цим надійним прикриттям кочівники знову атакували ворота тараном.

Щоб посилити розпач обложених і не дати їм згуртуватися, катапульти знову почали обстрілювати місто пекучими зарядами. З майстрових кварталів повалив їдкий чорний дим, у місті відчайдушно забив дзвін. Зі стін безперервно сипалося каміння, лилася потоками гаряча вода і летіли стріли, але цього разу хольдинги не витримали тиску. З гучним тріском піддалося оковане залізом дерево воріт, кочівники зайшлися страшними криками й, неначе божевільні, кинулися вперед, зминаючи, тупцюючи, розкидаючи людей навколо.

Напевно, слід було радіти успіху, але хан чомусь підібгав губи й насупився. Щось йшло неправильно, викликало невиразну тривогу і не дозволяло приєднатися до загального тріумфу. Широка людська річка вже вливалася у ворота, але Талгат, здається, практично втратив інтерес до того, що відбувається. Він повернувся спиною до міста, намагаючись зібрати воєдино розрізнені спостереження і знайти джерело тривоги, бо тільки так, на його думку, можна було здобути остаточну перемогу. Терпіння, виваженість, уміння слухати власні сумніви та здатність передбачити вчинки супротивника – ось запорука успіху, риса характеру, завдяки якій він став Великим ханом.

Вчора бій на стінах йшов люто, а сьогодні ніби видихнувся. Захисники обороняли ворота щосили, але здали їх менше ніж за пару годин. Та й вогню в місті дозволили палати безкарно, не стримуючи й не роблячи спроб зупинити руйнування. Що ж вислизнуло від його уваги?

Раптове осяяння змусило хана майже застогнати від приниження. Силуючись стримати гнів, Талгат послав за розвідниками й велів тим обійти місто широкою дугою зі сходу і заходу. Здивовані вершники помчали, не розуміючи, що саме мають шукати.

Пройшло не менше ніж година, перш ніж один із них повернувся. Чоловік буквально впав з коня під ноги хану і тицьнувся обличчям у тканий килим перед шатром:

— Великий хан, ми знайшли сліди, багато слідів, зовсім свіжі. Вершники, великий загін, вони... — чоловік проковтнув клубок в горлі, збираючись з силами, — вони ведуть від міста. Схоже, хтось зміг уночі покинути Вітахольм та пройти вздовж річки. Там широкий яр, прихований скелями та деревами. Мої люди пішли слідом, але, зважаючи на все, ми впустили хольдингів, — скорботно додав він і низько опустив голову в очікуванні розправи.

Талгат внутрішньо завив. Так безглуздо! Він підійшов до перемоги майже впритул, але втратив її. Зрозуміло, що спадкоємицю конунга вивезли з міста, і тепер шукати її — що ловити комара над річкою. Проклинаючи свою недалекоглядність, великий хан стиснув кулаки, а людина, що стояла перед ним на колінах, здригнулася і втягла голову в плечі.

— Пішов геть, — процідив крізь зуби Талгат, розуміючи, що сам зробив цю помилку. Розвідника як вітром здуло. — Коня мені, зараз же!

Перелякана нічними подіями варта кинулася за своїм паном, не поставивши жодного питання. Талгат мчав у місто. Мчав і намагався зрозуміти, як його змогли обвести довкола пальця. Весь ранок він бачив на стіні знайомий стяг дочки Каніта, кілька разів помічав її струнку постать то на стіні, то біля воріт. Звичайно, зір на такій відстані міг підвести, але ж він не один дивився!

Шпигуни снували під стінами, дехто зміг навіть підкрастися так близько, щоб почути розмови вартових. І всі, хто повернувся до табору, в один голос стверджували, що на власні очі бачили Йорунн. Підміна? Перевдягнули двійника та видали за сестру конунга? Не схоже на хольдингів. Прямі, як і їхні стріли, вони не терпіли обману, а честь цінували більше життя. Тоді хто покинув місто? Невже зухвалій дівчинці вистачило сили духу відправити своїх людей, залишивши себе як приманку? Якщо це так, хан хотів особисто переконатися у своїй правоті. Але якщо все-таки дівчинку вивезли, Талгат наказав би рознести це місто по каменю.