Глава 13. Відступ

Вітахольм, Великий Степ

Підкріпившись, Кіт, Хала та Йорунн вирушили шукати Лонхата. Старий знайшовся в кімнаті старшого караульного, заваленою мапами з планами міста та записками з повідомленнями від командирів. Він виглядав стомленим і блідим та помітно кривився, коли рухав перебинтованою лівою рукою, але стояв на ногах міцно. Поруч із ним сидів його старший син, Орік. Йому сьогодні дісталося куди більше: праве плече простромили списом, а на боці розтікався величезний синець від удару після падіння. Лікар довго лаявся, уважно роздивляючись набряк і побоюючись зламаних ребер або внутрішніх пошкоджень.

— Гроза зіграла нам на руку, тепер поле перед містом стане мокрим і в'язким, а рови наповняться водою. Сирою землею важко бігти, а вже, вимазавшись у бруді, на стіну не заберешся, — зауважив Лонхат. — Якби я зайняв місце Талгата, зосередився б на воротах. Швидше за все, його наступний удар буде саме там.

— Якщо брама впаде, треба буде відступати нагору до палацу, — Орік уважно розглядав мапу вулиць міста.

— Ти хотів сказати не "якщо", а "коли"? — перепитав Кіт.

— Сподіваюся, що «якщо», — не погодився Лонхат. — Поки Талгат виявився більш балакучим, ніж успішним. Якщо утримаємо стіну і вимотаємо людей хана, йому доведеться розпочати довгу облогу. Це єдиний наш шанс. Якщо конунг живий, йому потрібен час, щоб зібрати сили та пробитися до нас.

— А якщо ні? — тихо спитала Йорунн. Повисла мовчанка. — У нас залишилося трохи більш ніж половина людей та й ті поранені або виснажені.

— Інших все одно немає.

— А Ейдан? Є новини від нього?

Лонхат з Оріком переглянулися і старий промовив, ніби просив вибачення:

— На нього мало надії. Ейдану треба зібрати людей, провіант, зброю. Та просто на те, щоб дійти від Гілона сюди, знадобиться час. Обози — не легка кіннота, їм потрібна рівна дорога, а не вільний степ, і вони рухаються повільно. Хан встигне організувати гарну оборону табору. Так, він буде між двома вогнями, але підготується до цієї зустрічі. Я боюся, що нашим військам не здобути перемогу під час штурму табору, надто багато племен об’єдналося, а пробитися в місто інакше неможливо. До того ж Лід віддав чіткий наказ: готувати до оборони південні рубежі. Ейдан не встигне одночасно захищати Гілон і Танасіс і допомагати нам.

— А у нас не вистачить сил відстояти Вітахольм малою кількістю людей, — похмуро констатував Хала. — Довжина стін величезна, з людьми Ліда це було б реально, але їх нема.

— Ми можемо залишити частину укріплень, — запропонував Кіт. — Ремісничий район відокремлений малою стіною від решти міста. Якщо залишити зовнішні укріплення і перебратися вглиб, зміцнити загородження, завалити вулиці та провулки, це частково скоротить протяжність лінії оборони.

Через щільно закриті двері долинули приглушені звуки. Захисникам міста не спалося, і хтось наважився затягнути пісню, яку негайно підхопили десятки голосів. Легкий життєрадісний мотив з тих, що зазвичай співали на святі врожаю, підняв хвилю гніву в Йорунн. 

Цього року не буде врожаю, пісень та танців під зоряним небом та ритуалів подяки на честь життя, з якими такі урочистості були нерозривно пов'язані. Талгат вкрав це літо, знищив те, у що хольдинги вклали силу рук і тепло сердець. Знищив їх будинки, сім'ї, сподівання та плани на майбутнє. І це неочікувано виявилося болючіше, ніж Йорунн могла б уявити, коли слухала балади про війни минулого. Образа — дитяча, щира, бездонна — охопила її цілком, роблячи водночас шалено-гнівною й безсилою.

— Ми не утримуватимемо столицю, —  власний голос здався їй чужим та огидним. — Нас надто мало. У кращому разі ми затримаємо хана на декілька діб. Облога витягне з нас останні сили, а у хана є безліч можливостей дати своїм воїнам відпочити й відновитися. Лонхат має рацію: шлях від Танасіса довгий, до Гілона ще далі, поки підійде допомога, нас переб'ють малими групами, а це може виявитися для королівства Хольда фатальними. Нам не вистояти без жителів півдня, так само як і їм без нас. Ми маємо відступити.

Повисла здивована тиша. Йорунн довелося зібрати всі сили, щоб не знітитися під важкими поглядами чоловіків.

— Знаю, в нас є шанс вистояти, але програш зведе нанівець усі досягнення Ейдана на півдні та знищить шанс здобути перемогу у майбутньому. Сила не в цих стінах чи залах, хоча ними й ходили наші батьки. Якщо збережемо людей, зможемо організувати міцний кордон на півдні й пізніше відбити місто. Якщо загинемо тут, то нічого не буде. Вітахольм багатий та великий. Якщо Талгат увійде сюди, його люди залишаться у стінах доти, доки не обшукають кожен підвал. На пограбування піде багато днів, може, тижнів. Цей час потрібен нам, щоб знайти тих, хто ще живий. Астарте і Терітака впали, намагаючись врятувати людей. Гинути, захищаючи порожній палац, безглуздо.

— Пані, це не просто палац, це символ роду Хольда, — Лонхат виглядав розгубленим. — Якщо зруйнувати символ, то що залишиться?

— Життя, — твердо відповіла Йорунн. — І віра в те, що ми зможемо повернутися.

— Я згоден з пані, — подав голос Кіт. — Необхідно вивести людей, поки не буде закрито обложне кільце. На північній стороні все ще майже тихо, ми можемо спуститися до річки, вислизнути яром та пройти два-три гона перш ніж опинимося на видноті. Там можуть бути дозори, але поки що немає постійного табору. Якщо поквапимося, встигнемо прорватися та вивести якнайбільше людей.

Лонхат важко зітхнув і кивнув, решта не наважилася заперечувати.

— Талгат помітить, якщо люди покинуть стіни, — Хала скуйовдив коротке волосся. — Хтось повинен залишитися в місті, щоб зберігалася ілюзія готовності до оборони. Нам потрібні люди, які прикриють відступ.

— Розпалимо багаття вздовж стін, зробимо подобу вартових з соломи, обладунків та шоломів, нехай на кожну живу людину буде два-три опудала. Цього вистачить на короткий час, лише до нового штурму. Маю надію, що він не відбудеться раніше середини дня, та й то лише, якщо сонце трохи випарує дощову воду. — Лонхат звернувся до Йорунн: — Пані, ви маєте залишити місто.