Глава 9. Посланець

Кінна-Тіате, столиця герцогства Недоре, Золота імперія

Відлуння квапливих кроків прокотилося під склепіннями, розмножуючись і розбиваючись у нескінченних переходах герцогського замку. Нечисленні у вечірній час відвідувачі та слуги квапливо відступали убік, покірно пропускаючи воїна, одягненого у синю форму та важкий чорний плащ, скріплений біля горла фібулою у вигляді срібного дракона.

Гвардієць особистої охорони правителя пройшов два чергові пости на вході в житлову частину замку, перетнув невелику круглу залу з численними масивними дверима і зупинився біля однієї з них. Дерев'яну поверхню прикрашав складний візерунок, що нагадує бурхливі хвилі із закрученими гребінцями. Воїн на мить завмер, прислухався, потім голосно відкашлявся і постукав.

— Увійдіть, — долинуло з-за дверей з невеликою затримкою.

— Мілорде Ульфе, вибачте, що турбую у пізню годину. Термінове послання із Дармсуду.

— Покажи.

Хазяїн кімнати напівлежав у широкому кріслі. Він вимогливо простяг одну руку, проте другу не став прибирати з талії гарненької служниці, що сиділа в нього на колінах. Дівчина розчаровано відвернулася і квапливо прибрала локон, що вибився з зачіски. Губи її почервоніли й злегка припухли від поцілунків, в очах ще не згасли бешкетні іскри. Вочевидь, на цей вечір в неї були дуже великі плани.

Яким, так само очевидно, не судилося втілитися у реальність.

— Ану, люба… — Ульф ковзнув поглядом по білому конверті з єдиним чорним розчерком, легко підхопив дівчину на руки й підвівся, поставивши її на підлогу. — Мені дуже шкода, — у його голосі звучало щире розчарування, — але сьогодні на мене можеш не чекати. Арен проведе, якщо захочеш.

Він лагідно погладив її по щоці й кивнув у бік дверей. Дівчина придушила зітхання, але сперечатися не стала і швидко вислизнула геть, гвардієць мовчки вийшов за нею. Ульф провів їх поглядом, покрутив конверт у руках, уважно розглядаючи сургучну печатку, потім зламав її та прочитав вміст. Напружено цокнув язиком і процідив крізь зуби щось нерозбірливе, потім заходився зашнуровувати сорочку, взув чоботи, квапливо стягнув кучеряве волосся у хвіст на потилиці й попрямував до сусідніх покоїв.

— Хальварде, — він увійшов без стуку, знаючи, що герцогу плювати на подібні дрібниці. Кімната була залита світлом численних ламп, що виривали із темряви дещо дивне оточення. Добротні різьблені меблі, книги в коштовних окладах на полицях величезних шаф, затягнуте розкішно вишитим покривалом ліжко під оксамитовим синім балдахіном в тон штор, але ні сліду золотого оздоблення, прикрас чи бодай срібного посуду для вина. — Лист зі столиці, і не від когось, а від Діяра власною персоною.

Герцог відірвав задумливий погляд від паперів, розкладених по столу. Майже на кожній з них рясніли різнобарвні схеми та візерунки, забезпечені докладними, але зовсім незрозумілими для непосвячених підписами. Ульф на своєму досвіді знав, якою безнадійною справою є розшифровка стародавніх трактатів з магії Темряви. Те, що його лорду вдавалося витягти з цих закарлючок хоч краплю практичних знань, скидалося на суміш банального везіння і прямого втручання давно померлих богів.

— І відколи Верховний жрець усіх стихій значиться серед твоїх інформаторів? — на незворушному обличчі Хальварда відбилося легке здивування.

— Твоїх інформаторів, — виправив Ульф. — Точніше, серед тих, хто готовий ділитися новинами зі столиці, дотримуючись при цьому відносного нейтралітету в їх оцінці. Зрозуміло, в обмін на щедрі пожертвування храму, але це вже дрібниці.

— Тільки нейтралітет?

— Вибач, — посміхнувся Ульф. — На більше він не згоден, а тиснути силою на людину, яка з легкістю може, — він затнувся, підбираючи формулювання, — приймати пожертвування з обох сторін, я вважаю небезпечним. До того ж крім Діяра, у нас немає нікого в малій імператорській раді, тож…

— Знаю, — обірвав Хальвард. — Обирати нема з кого. То що там у посланні?

— Вкрай тривожні новини. Ясновельможний імператор все ж таки оголосив про нещодавно укладений союз з Великим ханом степу Талгатом з роду хулайд.

Хальвард різко випростався, відразу втративши інтерес до історичних досліджень. Ульф простягнув йому розгорнуте послання:

— Ти вірно зрозумів: якщо вірити ясновельможному, то вторгнення вже почалося. Зрозуміло, мала рада роздратована тим, що подібні питання не були винесені на обговорення. Але, якщо вірити Діяру, їхній гнів вдалося заспокоїти тим, що надана Сабіром допомога майже не стосується армії й не спустошить кишені аристократів додатковими витратами.

Хальвард квапливо пробіг очима по рядках і роздратовано зім'яв папір.

— Отже, він надав стихійних магів, переважно води та землі.

— Ще трохи спорядження, ліків, провізії. Тобто це підтримка та постачання, а не атака, — кивнув Ульф. — Але маги — це серйозніше, ніж здається. З огляду на місцевість, вода та зерно для кочівників зараз цінніші за списи та стріли. Ну, може кілька сотень воїнів все ж таки дісталися степів північним морським шляхом, але ясновельможний не став загострювати на цьому увагу ради. Руки Сабіра чисті настільки, наскільки це взагалі можливо. Всю брудну роботу зроблять кочівники.

— Демони, — з почуттям видихнув герцог. — Я мусив це передбачити.

— Мій прорахунок, — винувато схилив голову Ульф. — Мені й виправляти. Мілорде, якщо дозволите…

— Не дозволю, — відмахнувся Хальвард. — Навіть і не думай. Я не настільки дурний, щоб вимагати від тебе знання всього взагалі.

Він пройшовся кімнатою, заклав руки за спину і завмер біля відчиненого вікна. У густому листі дерев замкового парку переливалися голоси птахів, приємна нічна свіжість розтікалася по нагрітій за довгий літній день кімнаті. Десь там, у сутінках ховалася величезна родюча долина, з обох сторін якої підносилися засніжені вершини. Найзахідніший і найпрекрасніший куточок Золотої Імперії, вічний привід для чвар та сварок.

Але чарівність та спокій вечора виявилися безповоротно зруйнованими.