Глава 6.4

***

— Залишив без нагляду на один день! — вирував Лонхат, розглядаючи молодиків, що завмерли перед ним. Обидва виглядали зараз не найкращим чином: у подряпинах і синцях, одяг у пилу та місцями порваний. Старий підійшов до Хали й різко смикнув комір сорочки, що бовтався на залишках ниток. — Ганьба! Щоб один брудний волоцюга набив пики двом воїнам із варти конунга?! Як це взагалі можливо? Ви що, були п'яні? — відповіді він не дочекався і буквально гаркнув: — Ану кажіть! І не мені, а конунгу!

Кіт здригнувся, але не промовив жодного звуку, тільки сильніше випростав спину. Сумнівна честь виправдовуватися дісталася Халі:

— Мій пане, — почав він, марно намагаючись визначити за виразом обличчя Ліда його ставлення до того, що відбувається, — ми просто не очікували такого опору. Він скидався на божевільного бовдура, а не на бійця. Я, — він проковтнув клубок в горлі, розуміючи, як жалюгідно звучать виправдання, — ми не хотіли давати привід для пліток.

— Тому влаштували бездарну вуличну бійку? — уточнив Лонхат.

— Якби він погодився піти з нами добровільно…

— Божевільний фанатик? Добровільно? Чим ви взагалі думали?

Здавалося, сиве волосся наставника конунга ось-ось стане дибки.

— Те, що він говорив на площі, було огидним, — втрутився Кіт. — Про вас, мій конунг, і про вас теж, пані, — він перевів погляд на Йорунн, яка тихо сиділа в кутку кімнати. — Особливо про вас. Ми не могли…

— І що з того, що казав? — вперше заговорив Лід. У голосі його виразно дзвеніла напруга. — Думаєте, це перший випадок? Єдиний раз, коли моє ім'я намагаються змішати із брудом у якійсь таверні чи на ринковій площі? Мені кожного п’яницю на двобій викликати? Чи сперечатися з усіма до хрипоти, доводячи дурням, що вони дурні?

Кіт і Хала здивовано переглянулися.

— Конунг був прилюдно ображений, честь пані зачеплена, — уперто пробурмотів лучник. — Не можна кидати таки слова безкарно.

— Не можна дозволяти втягувати себе в базарні чвари, — обірвав його Лонхат. — І тим більше — програвати в них. Чому жодному з вас не спало на думку покликати міську варту? Вони знають, як говорити і як чинити у сумнівних випадках. Цього балакуна б забрали, не привертаючи особливої уваги. Ні, тями не вистачило, влаштували балаган.

Йорунн зі співчуттям перевела погляд з Кіта на Халу, звелася на ноги та повернулася до брата.

— Вони лише вчинили так, як цього вимагало їхнє сумління. Що в цьому поганого?

— Може тоді їхнє сумління й розкаже, що тепер робити мені? — Лід різко повернувся до сестри. — Прилюдно відшмагати баламута? Змусити над вогнем присягнутися, що він збрехав, назвавши тебе продажною дівкою? — Йорунн спалахнула. — А може, покарати за публічні заклики до заколоту проти дому Хольда? Стратити, як я маю по закону? Чи що? — він завмер навпроти воїнів, намагаючись опанувати роздратування. — Жодному з вас не спало на думку, що робити з крикуна і нікчеми жертву, подарувавши городянам привід тиждень пліткувати, — не наймудріше рішення? — він знову обернувся до Йорунн. — Тебе це питання також стосується.

Тепер у підлогу винувато дивились усі троє. Лід заклав руки за спину та відвернувся до вікна.

— Що лікар? — звернувся він до Лонхата. — Проповідника оглянули?

— Каже, що ця людина не божевільніша за нас з вами. Він худий, виснажений, злий на весь світ, хворий на десяток різноманітних хвороб — від вошивості до нетравлення шлунка — але розум його такий саме здоровий, як і в будь-кого з нас.

— Що й треба було довести, — конунг повернувся до притихлої трійці. — Поради, повчання, вказівки будуть? — він почекав хвилину у тиші, потім повернувся до Лонхата. — Проповідника в підвал, нехай посидить днів десять-п'ятнадцять, доки не вщухнуть розмови. Потім виділиш йому когось мовчазного для супроводу, даси їжі в дорогу — і вистав геть із Вітахольма. А ще краще – із королівства. Чого він там хоче? Відродити колишню славу кочових племен? Ось нехай і йде на північ до кочівників. Пішки. Навіть мул для такого, як він, надто розкішний подарунок. І попередь, щоб не повертався, якщо цінує свою паршиву шкуру.

Лонхат кивнув:

— Не турбуйтеся, мій конунг.

— Тих трьох, що були начебто з ним, знайшли?

— На жаль, як крізь землю провалилися.

— Погано. — Лід повернувся до Хали та Кіта. — Щодо вас двох… Щоб я вас тиждень не бачив. Приєднайтеся до дозорців і розвідників, помандруйте степом, може трохи порозумнішаєте і згадайте, хто ви, і чому вас вчили. А тобі, люба сестро, ані кроку за ворота палацу. Займешся витратними книгами разом із Ріхростом. Це зрозуміло?

— Але мене-то за що карати? — обурилася Йорунн.

— За те, — старанно розтягуючи слова і відверто насолоджуючись моментом, сказав Лід, — що спочатку не втримала підопічних від дурних вчинків, а потім — не захистила від мого гніву, як наказує тобі присяга. А тепер киш звідси усі троє!