Глава 8. Винуватці

— Дивіться, дивіться! Ось те, про що я говорив, — скрикнув проповідник, відступаючи від двох воїнів. Він зло поглянув на вишиті на плащах емблеми й додав несподівано чітко й гучно: — За правду ці раби конунга готові мене вбити. Дивіться й запам'ятовуйте, бо діла їхні голосніші за мої слова! Ну, бийте, шляхетні слуги найдостойнішого з правителів! — він смиренно опустив голову і розвів руки вбік, показуючи повну покірність.

Халі ніби мурах за комір насипали. Цей волоцюга спеціально провокує їх, зрозумів він раптово. Вдарити його зараз означає підтвердити, що він мав рацію.

Хала стиснув плече Кіта, відтягуючи друга назад, і обернувся до натовпу:

— Хіба не бачите, що перед вами безумець і дурень? Йому б відпочити та проспатися, або до шинкаря — підлікувати п’яну голову, — додав він зі змученою усмішкою. — Розходьтеся, тут нема на що дивитися.

Але волоцюга не хотів здаватися:

— Ви, хоробрі хольдинги, так раділи зовсім недавно, беручи посвяту у воїни. Як думаєте, навіщо молодому Ліду ви та ваші брати, якщо не для війни? Божевільний не я, а всі, хто йде за словом конунга на смерть!

— А повинні йти за твоїм словом, виходить? — втрутився Кіт, але Хала притримав його і знову звернувся до натовпу:

— Ця людина потребує допомоги лікарів. Я відведу його, ідіть.

Повисла важка пауза. Народ теж розглянув нашивки на плащах, трохи постояв у сумнівах та й почав розходитися. Переконавшись, що слухачів стає менше, Хала повернувся до проповідника і прошипів:

— Збирай речі та йди за мною, якщо не підеш добром — силоміць відволочу.

Проповідник, втративши глядачів, разом втратив увесь азарт, підібрав з землі лахміття і поплентався поруч із Халою, важко спираючись на палицю. Дивлячись на згорблену спину волоцюги, юнак навіть подумав, що той і справді божевільний, і даремно вони з Кітом так розлютилися. Але тут проповідник кинув швидкий погляд убік, жбурнув Кіту в обличчя свої смердючі ганчірки й кинувся бігти в бічний провулок.

— За ним! — гаркнув Хала і кинувся слідом.

За дві секунди наздогнавши проповідника, Хала збив його з ніг сильним поштовхом у плече. Бродяга стрімголов полетів у дорожній пил, втративши шапку, але миттєво вислизнув з під наступного поштовху, став на карачки та зашипів, як розлючена кішка.

На його обличчя впало достатньо світла, щоб Хала з подивом зазначив, що шкіра чоловіка темна не від засмаги чи бруду. Ні, характерний золотистий відтінок видавав у ньому сильну домішку чужої крові. Темне волосся могло б належати уродженцеві хулайд або ойра, але розріз вугільно-чорних очей був зовсім такий самий, як у будь-якого мешканця степу.

Волоцюга скористався розгубленістю противника і вихопив зі складок одягу кривий довгий ніж. Хала з розчаруванням згадав, що ні в нього, ні в Кита при собі зброї не було. Проповідник загарчав і кинувся вперед, зробивши небезпечний випад. Хала перехопив руку і відвів удар убік, але тут же впав на спину, збитий підступним підсіканням. Він стусану ногою в груди юнак вивернувся, підхопив з землі жменю піску і дрібного каміння і шпурнув в обличчя нападника. Вийшло досить вдало: той не встиг прикритися і наступний випад, призначений уже Кіту, лише трохи зачепив щоку лучника. А ось наступний удар важким ціпком досяг мети: Кіт охнув і склався навпіл, притискаючи руки до живота.

З-за рогу почулися швидкі кроки й брязкіт зброї — в провулок поспішала варта.

Проте волоцюгу це не зупинило: із тонким вереском він кинувся на Халу, не дозволяючи тому підвестися і намагаючись дістатися його горла. Врятував Кіт: схопив проповідника за комір і потяг назад. Хала всім тілом навалився на безумця, притис його до землі і заломив йому руки за спину.

— Гей! Сюди!

Вартові саме добігли до місця сутички, пов'язали проповідника, хоча він звивався наче вугор і кричав вже щось зовсім нерозбірливе. Кіт простяг руку другу, допомагаючи підвестися. Один із вартових видихнув сердито:

— Тягніть його до міської брами, нехай посидить у льоху.

— Зупиніться! — вигукнув Хала сторожі. — Не туди. Ведіть його до палацу: пану Лонхату варто допитати цього негідника особисто. І, присягаюся небом, це буде дуже цікава розмова.

***

— Залишив без нагляду на один день! — вирував Лонхат, розглядаючи молодиків, що завмерли перед ним. Обидва виглядали зараз не найкращим чином: у подряпинах і синцях, одяг у пилу та місцями порваний. Старий підійшов до Хали й різко смикнув комір сорочки, що бовтався на залишках ниток. — Ганьба! Щоб один брудний волоцюга набив пики двом воїнам із варти конунга?! Як це взагалі можливо? Ви що, були п'яні? — відповіді він не дочекався і буквально гаркнув: — Ану кажіть! І не мені, а конунгу!

Кіт здригнувся, але не промовив жодного звуку, тільки сильніше випростав спину. Сумнівна честь виправдовуватися дісталася Халі:

— Мій пане, — почав він, марно намагаючись визначити за виразом обличчя Ліда його ставлення до того, що відбувається, — ми просто не очікували такого опору. Він скидався на божевільного бовдура, а не на бійця. Я, — він проковтнув клубок в горлі, розуміючи, як жалюгідно звучать виправдання, — ми не хотіли давати привід для пліток.

— Тому влаштували бездарну вуличну бійку? — уточнив Лонхат.

— Якби він погодився піти з нами добровільно…

— Божевільний фанатик? Добровільно? Чим ви взагалі думали?

Здавалося, сиве волосся наставника конунга ось-ось стане дибки.

— Те, що він говорив на площі, було огидним, — втрутився Кіт. — Про вас, мій конунг, і про вас теж, пані, — він перевів погляд на Йорунн, яка тихо сиділа в кутку кімнати. — Особливо про вас. Ми не могли…

— І що з того, що казав? — вперше заговорив Лід. У голосі його виразно дзвеніла напруга. — Думаєте, це перший випадок? Єдиний раз, коли моє ім'я намагаються змішати із брудом у якійсь таверні чи на ринковій площі? Мені кожного п’яницю на двобій викликати? Чи сперечатися з усіма до хрипоти, доводячи дурням, що вони дурні?