Глава 1.1

На виході із палацу стояв молодий конунг. Біла сорочка, темні штани, потерті чоботи, скромний плащ без вишивок — чи то знак жалоби, чи звична з юності зневага до статусу та звання. Світле волосся перехоплене простим шнурком: ні вінця, ні єдиної прикраси, окрім золотого персня з печаткою, символу голови роду. Лонхат коротко вклонився і залишив старих друзів наодинці. Ейдан, як і належить, опустився на одне коліно, але Лід глузливо пирхнув, підійшов до нього, змусив підвестися й обійняв, немов старшого брата.

— А ти змінився, — зауважив конунг, ковзнувши поглядом по його акуратно підстриженій золотаво-русявій борідці. — Чув про твою родину. Мені шкода, Ейдан.

— Як і мені вашу.

Лід стиснув губи, уперто хитнув головою і перебільшено бадьоро ляснув друга по плечу:

—  Ми оплакали втрати, треба жити далі.

—  Гей, легше, —  обурився Ейдан. — Рука важка стала, — він потер забите місце. — Учорашній хлопчик перетворився на чоловіка?

— Куди там, навіть бороди нормальної немає. Як був проти тебе цуценям проти вовкодава, так і лишився. Ну, проходь, нам багато треба обговорити.

***

На щастя, Лонхат не схибив. Щойно побачивши старого друга, Йорунн ахнула і підхопилася з місця:

—  Боги милосердні! Звідки ти взявся?

Того вечора вони втрьох засиділися майже до світанку, з головою занурившись у спогади. На щоках Йорунн заграв рум'янець, сіро-зелені, як і в брата, очі заблищали, в рухах з кожною годиною дедалі більше з’являлася колишня жива рвучкість.

— А пам'ятаєш, як ми без дозволу втекли від твого батька? — вона недбало відкинула за спину світлу косу. —  Ох і влетіло нам тоді!

— Здебільшого мені, — буркнув Ейдан, ховаючи посмішку за кубком.

— Тут я б посперечався: ми три дні безвилазно стирчали на стайнях, вичищаючи гній, — обурився Лід.

— А потім ще тиждень продихнути не встигали через тренування, — підтримала сестра.

— Скажіть ще, що вам не сподобалося.

Усі троє розреготалися.

—  До речі, —  Ейдан оцінив залишки пиття в глеку і зітхнувши відставив майже порожню посудину вбік, —  як дивитеся на те, щоб повторити?

—  Що? Побиття солом'яного опудала палицею, стрибки через колоди від світанку до заходу сонця чи збирання гною? — уточнила Йорунн, бездумно прокручуючи на зап'ясті чорно-золотий браслет. Ейдан здивовано моргнув: йому здалося, що золота смужка металу сяє в напівтемряві не гірше за вогники свічок. Однак Йорунн ворухнулася, і ілюзія розвіялася: гра світла, не більше.

—  Втечу, —  пояснив він після короткої затримки. — Ви взагалі коли востаннє вибиралися за межі Вітахольма?

Лід із сестрою перезирнулися, конунг знизав плечима:

— Не до того було. Спершу засівали поля, ти сам знаєш, цього разу до плуга встали не лише хлібороби. Потім приїхали торгові каравани, почалося збирання врожаю, а потім, доки вітри не налетіли, споряджали кораблі.

—  Так-так, торгівля —  справа важлива і потребує уваги, —  відмахнувся Ейдан. — Але тепер збираєтеся проїхати країною? Я розумію, що до коронації це було недоречно, але зараз треба відвідати підданих.

— Брате, а він правий, — обличчя Йорунн осяяло передчуттям. — Тебе мають офіційно представити у всіх містах, намісники напевно чекають на зустріч, та й у лісові поселення непогано було б послати звістку. Крім того, ми надто засиділися на одному місці. Якщо так піде і далі, ти погладшаєш, і кінь відмовиться тебе нести, — на її губах заграла лукава посмішка.

—  Не страшно, —  відмахнувся Лід. — Передам тобі владу і стану булочником. Крамничку відкрию біля південних воріт, — він відкинувся на спинку крісла і мрійливо заплющив очі, — найму десяток помічників, стану товстим та заможним. Подивимося ще, у кого з нас справи підуть краще!

— Ну ні, — пирхнула вона. — Для корони народжений ти, а я — вільний вітер. Чи забув?

—  Тоді вирішено, в дорогу! — Лід підвівся і демонстративно змахнув рукою. Вийшло не дуже вдало: на підлогу з гуркотом полетіли кубок і два глеки, уламки бризнули на всі боки, по дерев'яному настилу розтеклася темно-червона пляма. Молодий конунг зніяковіло потер лоб: — Але, здається, спершу треба виспатися і привести себе до ладу.