Пролог

Великий сигнальний дзвін біля надбрамної вежі замовчав надто різко. Ще хвилину тому його надсадний тривожний гул розтікався в повітрі важкими хвилями, але тепер бронзовий велетень, видавши на прощання півстон-напівскрегіт, ніби онімів. Можливо, хтось із загарбників дістався дзвонаря. Можливо, дзвонар сам покинув вежу, і кочівникам, що сп'яніли від стрімкої перемоги, залишилося лише перерубати трос, який зрушував ударник. А може, чужинці просто знесли масивні колоди опори дзвіниці разом із дзвоном. Йорунн не знала.

Густий чорний дим відокремив від неї нижній ярус міста непроникною стіною. Зрозуміти, що саме відбувається біля воріт, стало неможливо. Все, що дівчина встигла помітити, кинувши погляд через плече, — язики полум'я, що танцювали на дахах, і криваво-червоний диск сонця, який повільно підіймався над горизонтом. Видовище було настільки моторошним і вражаючим, що Йорунн затнулася о нерівний край бруківки й зменшила крок, намагаючись усвідомити: це не сон, це реальність.

Ненависть — їдка, наче отрута, — розлилася по тілу і тараном ударила у скроні. Азарт битви ще вирував у крові, дихання, що збилося під час недавньої сутички, так і не повернулося до норми. Зі зброї при Йорунн залишився лише короткий меч, лук вона власноруч розколола об каміння, коли зрозуміла, що стріли скінчилися, а знайти нові вона не встигає.

— Пані! — гукнули її. — Час. Вони надто близько. Ми повинні рухатись, якщо хочемо врятувати свої шкури.

Йорунн кивнула і змусила себе розтиснути зведені судомою пальці. Бій не закінчено, загони кочівників уже проникли на верхні вулиці. Вона не в безпеці, їй треба залишатися зібраною та уважною, щоб дістатися стайні, а потім — вислизнути за стіни охопленого полум'ям міста.

Її міста.

Йорунн зчепила зуби й квапливо витерла об одяг вологу від чужої крові та власного поту долоню. Вона — дочка правителя, сестра правителя, тепер вона сама — правителька. Вона не здасться. Вона вибереться звідси живою, знайде безпечне місце, збере сили й одного разу повернеться з перемогою. Вона обов'язково має знайти спосіб, як повернутися з перемогою.

Інакше все це було дарма.

До невеликого загону докотився глухий гуркіт і тріск, а потім одразу кілька будинків осіли безформними купами битого каменю та потрощеного дерева, піднявши в повітря хмари іскор, диму та пилу.

Йорунн заплющила очі, приборкуючи лють і розпач, потім махнула рукою:

— Ідемо.