прокляття дідуся

Сонячне проміння світило прямо мені в обличчя. Відкривши очі, мені знадобилось декілька секунд щоб сфоккусувати погляд. Біля себе я помітила як на великому листі лежать багато різноманітних ягід. Вони виявились дуже смачними та солодкими. 

Раптом земля почала тремтіти, а птахи різко злітали з дерев. Було видно що сюди іде щось велетенське. І вже через деякий час я побачила це "щось". Істота визирала за дерев. Воно було висотою метрів 8, все його тіло було покрито мохом, а роги нагадували оленячі. Довгими пальцями-пазурями тримався за дерево.

- Якщо забереш його звідси я допоможу тобі. - Жіночій шепіт лунав за моєю спиною, - і не смій повертатись зараз.

- Дитя, що ти тут робиш? - Голос істоти був повний могутності, - не бійся мене, дитя, мені до вподоби люди.

- Х...хто ви? - Мій голос тремтів, а серце шалено билось десь в грудях.

- Я Чугайстр, - істота підійшла ближчче, нахиляючись до мене. - Скажи дитя, ти не бачила тут мавок?

- Здається я чула якийсь шум в тій стороні.

Показавши пальцем в якийсь бік, Чугайстр стрімко попрямував туди. 

- Хух, нарешті він пішов. - Із дерева різко винернула дівчина. - Я вже готова була прощатись із життям. Ех, це така ганьба була.

- Хто ти? 

Дівчина здивовано поглянула на мене. На ній була білосніжна тонка сорочка яка в деякіх місцях почала жовтіти від старості. Довге салатове волосся, ідеальне обличчя. Вона ходила навколо мене, а там де вона ступала босими ногами, з'являлися прекрасні маленькі  квіти.

- А хіба це не очевидно? -  Дівчина засміялась, і сіла біля мене на поваленому дереві. Істота провела тоненькими пальчиками і на корі з'явився мох і декілька маленьких грибачків. - Я мавка.

- Мені здавалось, що в Мавок не має спини.

- Не смій нас плутати, ті що не мають спини - це нявки, ті що маленького росту - це майки, ті що живуть в дубах - це дубниці. - Мавка приблизилась до мене, на її обличчі було невдоволення.

- Вас стільки багато.

- Близько 30 і всі різні. - Дівчина мило посміхнулась, а її голос став ніжним і веселим.

- Ти казала що допоможеш мені, що саме ти мала наувазі?

- Я можу відповісти на деякі твої питання.

- Чому ти вирішила мені допомогти?

- Скажемо так, в мене є на це причини.

- Я дійсно можу запитати будь-що?

- Спробуй.

- Це мій дідусь був проклятий?

- Так.

- Що він такого зробив?

- Орест, ну дідусь твій, він був частим гостем в лісі. Він був доволі красивим, ви дуже схожі. Орест міг керувати хмарами. Одного дня на одному святі він вирішив показати свої здібності, але щось пішло не так. В результаті він знищив там все. Місце де відбувались всі гуляня перетворилось на гару попелу. І оскільки це був центр лісу, великий Темний ліс дуже розізлився от і на емоціях прокляв. Він хо і милосердний, але інколи доволі запальний.

- Запальний?

- Темний ліс, не має жодної подоби. Він стежить за всіма нами, любить свята, гуляння. Якщо звернутись до нього він може допомогти, але його можна дуже розізлити. Можливо якщо зможеш виправити помилки Ореста то він пробачить вас.

- Що зараз на тому місці?

- Я ж сказала все перетворилось в гору попилу.

- Але минуло вже стільки років. 

- Ага років 70 уже, але після тієї вистави що Орест влаштував нічого не росте.

- Дивно це все. - На це дівчина лиш потиснула плечима. Думки роїлись в голові. Я стільки всього хотіла запитати, але інформації було багато. - Ехх, коли я йшла сюди, навіть не здогадувалась що мені доведеться зробити для того щоб врятувати батька. Хоча, напевно я й досі не розумію всієї ситуації.

- Ви люди забавні створіння. - В голосі Мавки була насмішка, але вона виглядала приязною.

- Ти й сама була людиною.

- Хаха, я не пам'ятаю своє людське життя. Коли я була немовлям Лісовик викрав мене й забрав у ліс, і я стала прекрасною мавкою.

- І тебе все влаштовує?

- А що мене може не влаштовувати? Я маю владу, силу про яку люди можуть лиш мріяти. Щого мені іще бажати?

- Виходить, що всі лісові істоти були людьми?

- Ні. Деякі були вигнані з небес, деяких створив сам Темний ліс.

- Мої прекрасні панянки, як ви поживаєте? - Перед нами з'явився Маріан. Він шанобливо вклонився. На його обличчі сяяла чарівна посмішка. - Квітко моя, давно не бачились.

- Маріан, давненько ти до мене не заглядав. - Мавка ніжно посміхнулась і простягнула тендітну руку після чого хлопець поцілував її.

- Тебе Лісовик шукав, і краще тобі поспішити до нього.

- В такому випадку мені вже час. - Мавка підвелась, обтрусилась. Одна мить і вона зникла між велетенських дерев. 

- Мила моя, не слід так просто довіряти різним сутностям.

- Навіть тобі?

- Навіть мені. Ти тут лиш гостя і не знаюєш нічого...

- Так розкажи мені про все.

- Не все відразу. 

Перелесник підійшов ближче, нахиляючись так щоб наші обличчя були на одному рівні. Губи Маріана були максимально близько до моїх. Він приблизився іще трішки ближче. Моє тіло не слухалось мене, я не могла поворухнутись. Різко Перелесник відійшов від мене й голосно засміяявся. Перш ніж я зрозуміла що відбулося як Маріан зник перетворившись на купу осіннього листя яке поніс вітерець.