3. довгоочікувана зустріч

POV Магда

Густі хащі повілі зникали. Через деякій час я взалалі вийшла на невеличкку долину. На якій хтось збирав трави. Підійшовши ближче я побачила красиву жінку, на її голові була зав'язана червона хустина, а одяг був надзвичайно красивим з купою різноманітних прикрас. Щойно я приблизилась до неї, мені в ніс вдарив якийсь різкий запах відчого мені прийшлось відступити назад.

- Вітаю Магдо, - слова жінки були ласкавими, неначе вона давно чекала на нашу зустріч. 

- Звідки ви знаєте моє ім'я? 

- Мені відомо набагато білше ніж ти можеш собі уявити.

- Хто ви?

- Можеш називати мене Рута, я та кого ти шукала.

- Ви мольфарка? Я так рада вас зустріти. Прошу допоможіть мені.

- Нажаль я не взмозі цього зробити, твій батько помирає не від хвороби, а від прокляття.

- Але ж мольфари здатні знімати прокляття.

- Здатні. але я цього не буду робити. Ваш рід прокляв сам ліс і єдиний спосіб зняти прокляття це заслужити пробачення лісу.

- Чому наш рід прокляв ліс?

- Твій родич, кров якого тече в твоїх венах, здійснив дещо страшне через що ліс його і покарав. 

- Якщо я отримаю пробачення лісу, з моїм батьком все буде гаразд?

- Так.

- І як мені це зробити?

- Ти сама повина це зрозуміти.

- А що якщо мене вб'є якась сутність?

- Не переймайся. твій родич попіклувався про це, він наклав на свій рід чари. Жодна сутність не зможе накласти на тебе свої чари. Завийнятком якихось незначних.

Я втомлено сіла на густу траву, підставляючи обличчя під сонячне проміння. Рута продовжувала збирати якісь трави, не звертаючи на мене уваги.

- Руто, а що такого зробив мій родич? - мій голос звучав втомлено в поєднанні з відчаєм.

- Розізлив дух лісу. - Здавалось Рута зовсім не зацікавлена в нашій розмові. 

- Ви про лісовика?

- Ні, Лісовик - це свого роду вартовий лісу, його господар.

- Тоді про кого ви?

- Колись, коли не існувало ні лісовика, ні водяника, коли не було нікого з істот.  Тоді існував лише великий Темний ліс. Він охороняв свої володіння і всіх хто в ньому жив. Як тварин так і людей. Всі вони жили в злагоді. Пізніше на небесах дещо відбулося... Господь покарав декілька створінь, вигнавши їх з небес. Куди вони упали так і стали називатись. У лісі - Лісовик, у річці - Водяник, у болоті - Болотяник. Пізніше стали з'являтись інші істоти: мавки, русалки, потерчата ітд. Темний ліс прийнав усіх, даруючі для багатьох друге життя. Навіть я беру свої сили від Темного лісу, як і кожен тут. Твій родич зміг розізлити його. І він зробить так щоб зничити твій рід. Темний ліс, проявив свою милість і дозволив створити іще два покоління. Отже, якщо ти або твій брат не зможете виправити помилки минулого, Темний ліс забере і вас...

************

Я вже не можу більше блукати цим лісом. Втома, голод, спрага - це ядине що я зараз відчува. Але я повина щось придумати, для того щоб врятувати батька. За ним зараз повинен доглядати брат Михайло, тому я не хвилююсь за нього. 

Прохолодний вітерець ласкаво дув в обличчя. Я сиділа на поваленому дереві. Тихенько наспівуючи мелодію.

- Що ти наспівуєш? - На дереві біля мене сидів Перелесник, на його обличчі була радісна посмішка.

- Що ти тут робиш? - Я здивовано поглянула на хлопця. В мене вже не було сил щоб підвестися, або рухати тілом.

- Живу напевно. - Перелесник голосно засміявся.

Мить і він стоїть біля мене. 

- Прекрасній дівчині - прекрасні квіти, - Перелесник робить невеличкий уклін, відводячи одну руку назад а в іншій простягає маленький букетик волошок. Але побачивши втому в моїх очах, він став обережно вплітати їх в моє блондинисте волосся.

- Навіщо ти все це робиш?

- Не сподобались квіти?

- Звісно сподобались, я обожнюю волошки. Перелеснуку, а ти давно в цьому лісі живеш?

- Білше ніж ти можеш подумати.

- Ти знав когось хто був проклятий лісом?

- Да був тут один, років 70 назад десь. Він наче градівником був.

- Градівником?

- Це людина яка вміє керувати хмарами, може розганняти хмари, гради, або навпаки накликати їх. 

- А що він зробив?

- Вибач мила, але я не можу тобі розповіти.

- Чому?

- Єва хіба тобі не говорила, що не потрібно ставити зайвих питань?

- Єва?

- Так русалку звати з якою ти розмовляла.

- У вас хіба є імена?

- Ну звісно, що в цьому дивного?

- А яке в тебе ім'я?

- Маріан.

Перелесник іще продовжував щось розповідати про своє ім'я. Я відчула як втома з новою силою ринула по моєму тілу. Мої очі почали закриватись. Втома повністю полонила моє тіло. Останнє, що я пам'ятаю це губи які ніжно поцілували моє чоло, а далі я порину в царство снів.