2. Хто ж ти така?..

Я заблукала...

І схоже доволі давно. Я вже третій день броджу цим лісом.  Десь вдалині почувся шум річки. Проте зараз "русалин тиждень", до водойм і близько підходити не можна. Хоча якщо вибирати з того чи помру через русалок або ж через спрагу. Гадаю, все ж крачий перший варіант.

Дійшовши до джерела шуму, я побачила широку річку яка простягалась вглиб лісу з обох сторін. Раптом з дерева зістрибнула красива дівчна й опинилась навпроти мене. Її очі горіли цікавістю, ніби от-от станеться те чого вона чекала багато років, а на обличчі була дитячя щира посмішка. На дівчині була лише біла тонка сорочка до колін, яка в деяких місцях просвідчувалась. А чорне немов смола волосся було трохи сплутаним.

- Полин чи петрушка? - голос дівчини звучав бадьоро й радісно.

- Що? 

- Полин чи петрушка, що не зрозумілого?

Пригадую дідусь завжди вчив, що якщо не знаєш, що ж обрати завжди оберай перший варіант.

- Полин.

- Кинь її під тин. - Після тих слів дівчина зникнула, стрибнувши у воду.

- Зачекай, дозволь запитати. - Я приблизилась до краю річки, але досі залишаючись в безпечному місці.

- Чого тобі? - мить і русалка знову на березі, сівши на молоду траву вона стала пальцями розчісувати своє волосся.

- Тобі відомо де можна знайти мольфарку?

- Маму? Десь в лісі повинна бути.

- З твоєї відповіді все стало зрозуміло.

- Ахаха, а що ти взагалі очікувала почути?

- В ідеалі точну дорогу. Доречі чому ти мене не втопила?

- А ти хочеш? - Очі русалки блиснули незрозумілим сяйвам, після чого вона відвернулась про щось задумавшись. - Хто ти, і чому шукаєш мольфарку?

- Мене звати Магда, я з села неподілік. Мій батько тяжко захворів, я чула чутки ніби тут живе мольфарка яка змогла б допомогти.

- Можеш спробувати її знайти, якщо звісно вижевеш тут.

- А як мольфарка тут живе, я маю на увазі вона теж людина, а тут повсюду нечисть?

- Багато з нас були людьми колись, але з тих чи інших обставин нас зрадили. Всі хто став таким був вбитий в цьому лісі. Наші душі бажали помсти й через це стали проклятими. Цей ліс подарував нам прихисток. Як вдячність за це ми оберігаємо його.

- Можна запитати як ти стала такою тоді?

- Колись коли я була такою ж як і ти. Була людиною., мала друзів, коханого....
Ми дуже кохали один одного, або мені це просто здавалось тоді. Микола був справжнім красенем: високий, кароокий. В його обіймах я відчувала що окрім нас не існує більше нічого. Він залицявся до мене, робив усе для того щоб привернути мою увагу. Я розуміла що в нас не буде майбутнього, його батьки ніколи не дозволили б нам одружитись. Але Микола переконував мене в іншому. І врешті-решт я підалася спокусі. Він приходив до мого саду кожної ночі. Тоді уже всім було відомо що ми були парою. - Русалка зробила паузу поринаючи в спогади давно минулих днів. Її блакитні очі вдивлядися в зоряне небо. 
- А що було потім? - Цікавість завжди сильніша за інші почуття. Можливо це мене колись і згубить.
- Він посватався до іншої, - на обличчі русалки з'явилась похмура посмішка, яку вона приховала за радісною, - але не варто перейматись я помстилась йому, затягнувши на дно річки. 
- Ти його ненавидиш?
- Що? Звісно ні. Він подарував мені можливість відчути найпрекрасніше відчуття в цьому світі.
- Ти про кохання? Всі постійно так кажуть, але що якщо це не так?
- Ти іще дитя і не розумієш цього, але коли ти зустрінеш того кого зможеш покохати всім серцем, воно підкаже тобі шлях.
- А що якщо воно нічого не каже? 
- Такого не буває, просто ти не бажаєш його слухати.
- Я бажаю лиш одного. Це знайти мольфарку, і більше мені нічого не потрібно.
- Ти помиляєшся, ви люди завжди бажаєте одне й теж.
- І чого ж це?
- Житти...
- Житти, не думаю що це так. В такому випадку ніхто не чинив би самогубства. Ти ж сама так вчинила.
В моїх словах вирувала злість. Зрозумівши, що я бовкнула, перевела схвильований погляд на русалку й прикрила рота руками. Співрозмовниця сиділа опустивши очі до низу, схоже її дуже образили мої слова.
- Я...я не хотіла ставати такою..-голос русалки був дуже тихим і пригніченим, схоже вона вже багато років якщо не десятиліть шкодує про скоєне. - Послухай самогубство не страшне, страшне те що коїться в душі перед тим, страшне те що довело до цього. Гадаєш мені було легко сюди іти розуміючи, що моя душа буде навіки проклята й ніколи не знайде спокою. 
Раптом із річки вистрибнув якийсь силуєт і відразу чкурнув у ліс. Так що я навіть не встигла його розгледіти.
- Що це таке?! - Мій голос звучав схвильовано, адже це створіння ледь не врізалось у мене, але останьої миті змінило траєкторію руху.

- Це потерча - байдуже промовила русалка, продовжуючи перебирати своє волосся.

- А чому воно вистрибнуло із води?

- Мила моя, ти ставиш багато питань. Це не всім сподобається, якщо хочеш тут прожити трохи довше тримай свій прекрасний ротик на замочку. А зараз тобі вже час.

POV Автор.

Марена тихо підвелась, і так само мовчки попрямувала далі блукати лісом, в пошуках бажаної цілі.

- Твої чари теж на неї не діють? - Русалка дивилась туди де лиш кілька секунд назад сиділа дівчина.

- Вдалось щось дізнатись? - З вершин дерев злетів червоний змій, який весь час стежив за розмовою.

- Ти ж і сам усе прекрасно чув, чи твій слух почав тебе підводити?

Змій спустився до землі, секунда і біля русалки сидів прекрасний чоловік з рудим волоссям і неначе вогонь очима.

- Я домовився з Блудом він іще деякий час поводить її по лісі.

- Рано чи пізно вона всеодно дійде до матері.

- Ця дівчина не звичайна, на неї не діють майже жодні чари. Блуду стає все важче водити її.

- Я дещо помітила цікаве.

- І що ж це?