Глава 5

Павло розглядався довкола і вперто мовчав. Аніка відчувала одне роздратування, але добре виховання не дозволяло підштовхнути хлопця, щоб хоч слово з себе видавив, а вже точно не могла його вишвирнути геть, хоча хотілося.
- Павле, тобі книжку якусь порадити?
- Я щодо Маргарити.
Дівчина сіпнулася, сто разів уже шкодувала, що погодилась піти на подвійне побачення, а тут ще й наслідки ніяк не зникають.
- Я не можу тобі допомогти. Ми трохи посварилися. - Павло ніяк не реагував на її слова, продовжував стояти і вдивлятися у книги довкола. Єдиний висновок, що він й так про сварку знав.
- Через Даміана?
Тут уже Аніка занервувала, не хотіла вона влізати у всі ці трикутнички, так ще й залишитись винною, що Павлу донесла.
- Поговори з Риткою.
- Та я так і зрозумів, що все до того йде. Але щоб вже напевно, вона обрала його, так?
Павла стало так шкода, що аж серце стиснуло. Гарний і милий такий хлопець, у хмарах не літає, реальність сприймає з витримкою, а Ритка, дуринда, вибрала мажорчика.
- Так.
- Дякую. До речі, гарненька річ. Якраз для тебе.
Погляд хлопця спустився до шиї і підморгнув, на останок усміхнувся і зник, чути лиш, як двері грюкнули. Дівчина не могла звикнути, до несподіванок кожного дня. Колись її життя було звичним, по правді, то нудним, що аж важко дихати ставало. Тому й мріяла про пригоди, щоб згадати було що і, мабуть, щоб оцінити те, що вже має. Останні дні прояснили наївній, що пригоди це теж відповідальність і купа проблем на голову.
Не встигла Аніка вкусити фрукт, що мав стати обідом, як Микола Романович ввірвався у читальний зал і гаркнув, як вбивця-бульдог.
- На нараду!
Від такого тону і їсти не хотілося. Наради були найгірші у цій роботі. З таким то начальством! Він розпинався про звіти, показники і ще багато чого, дівчина не слухала. Жахливий сон вертався кожного разу, як мозок давав слабинку відволіктися від усього довкола. Тривога, сум і огида відчувалися не менш сильно, аніж в ночі.
- Так, Аніко, тепер ти. - З вуст Миколи Романовича це звучало, як вирок на страту. - Треба привести людей у бібліотеку! Читальний зал от пустує уже скільки часу! До кінця тижня маєте провести захід, щоб залучити відвідувачів.
Аніка, ошелешена почутим, налякано дивилась на червоного і спітнілого, швидше від гніву, ніж жари, начальника і натягнула усмішку.
- Звичайно, Миколо Романовичу. Захід. Проведу.
Який захід і як саме він мав притягти людей у бібліотеку, дівчина і гадки не мала. Замість ідей вертілося питання, як можна позмагатися книгам з сучасними гаджетами? Що вона такого може придумати, щоб врятувати своє місце роботи і справді хтось відгукнувся на закликлбити книги? Розуміння начальства і Аніки значення слова "хтось" відрізнялося категорично. Але хоч хтось би з'явився. Зараз червень, а отже, дітей зі шкіл на масовку не покличиш, а по власній волі дуже вже сумнівалась дівчина, що прийдуть ще й запишуться.
З роботи йшла, як причмелена, сонце додавало жару до поганого настрою. По дорозі вирішила зайти до подруги на роботу і собі щось смачненьке прикупити, а то вже зовсім кепсько на душі.
Людей не було, щоб багато, але і не порожнім назвати не можна магазин. Міка кивнула на знак, що побачила Аніку і по губах прочитала, що зараз підійде. Не тратити ж часу на марне, тому дівчина пішла шукати те саме, що порадує її. Чого хотілося не знала, але чогось так точно хотілося. Повільно розглядала усе, що на полицях красувалося і обрати було нелегко. Занадто вже зосереджено обирала свій смаколик, бо Аніка і не помітила прямо перед нею біляву дівчину, що важко притримувала кошик з продуктами. Врізалась в неї добрясе, що та аж похитнулася. Кошик то був добряче набитий, тому і з ньго повипадали деякі продукти.
- Божечко, вибачте. - Аніка поспішила підняти усе, що вивалилось і покласти на місце. - Даруйте, винна. Зовсім не помітила...
Слова самі загубилися, бо до них прямував знайомий мажорчик. Він уважно розглядав етикетку напою, що давало надію на втечу від цієї парочки.
- Якщо все добре, то я піду.
Як тільки білявка зникла з очей, так чоловічий голос з'явився. Губу закусила, ніс зіщулила а в голові, як мантра "Спокійно! Спокійно! Спокійно!". Мантра не допомогла,юо спокій кудись зник. Не можна було вдавати, що не чує, бо ж тут крок між ними. Аніка повільно повернулась і усміхнулась.
- Аніко? Радий бачити. - Хитрий погляд і така ж усмішка говорили протилежне, але хто б та переживав. - Це Беті.
Білявка мило помахала рукою, привіталася і чекала на продовження вистави.
- Дуже приємно, Беті.
- У нас тут зіткнення нефортунне з Анікою було. Добре, що не постраждали. - Враження Беті справляла хороше: мила і трохи по-дитячому наївна. Але лукавий погляд її супутника не дозволяв розслаблятися.
- Це з моєї вини сталося.
- То це ти врізалася в Беті? - Запитання чомусь насторожило Аніку, нутром відчувала, що вже він щось замислив. - І з порожнім кошиком ходиш?
Навіть Беті здивовано глянула на Даміана, бо натяк був ясним, як день. Аніка відчувала, як щоки починають червоніти, а тіло напружується. Злість огортала сповна.
- Порожній, бо нічого туди ще не поклала. Ще щось пояснити?
Завмерти і не чути слів Даміана змусив знайомий шум. Аніка заплющила очі і хотіла почути, що ж шепочуть, але міцно стиснута рука вивела із трансу.
- Можливо, таки вдарилась головою, коли з Беті зіткнулась? - Трохи нсмішкуватий, але таки серйозний погляд хлопця, змусив почуватися повною ідіоткою.
Щось розумне відповісти не могла, бо й сама зрозуміла, як збоку виглядало усе. Руку вирвала з мертвої хватки Даміана, що зовсім було нелегко.
- Рада знайомству. - Через плече глянула на білявку, яка нічого не розуміла і дивно споглядала на Даміана.
Аніка не поспішаючи покрокувала до кабінету подруги, навіть порожній зелений кошик прихопила. Зачинила двері, всілася в крісло неподалік від дверей і видихнула.
- Тааак. Я усе бачила тут, - Міка тицьнула пальцем в невеликий монітор і уважно оглядала Аніку. - Що він говорив?
- Зробив з мене переслідувачку. Хам! А я казала, що ловелас! Там Ритка впадає за ним, а вінтут з блондинкою закуповується. І не соромно ж! - Міка вирішила не коментувати пожвавлення у голосі при слові "блондинка", бо Аніка й так на межі.
- А чого він в тебе лапами так вп'явся?
- Я... - Не знала дівчина, чи варто говорити про слухову дивину, але потім все одно розкаже. То зволікати нема чого. - Я якийсь шум чую. Не шум, а швидше шепіт. Там знову почула, хотіла розібрати, що то, а виглядала, як з привітом.
Міка знову округлила очі і роззявила рота. Крісло з тріском підсунулось до Аніки і та вхопила руку подруги.
- Шепіт? Не тільки сни, а й шепіт тепер є.
- Якщо ти до того, що на голову хвора, то я згідна погодитись.
- Що? Ні! Я хочу сказати, що йде прогрес.
- Прогрес хвороби хіба, - Аніка покрутила пальцем біля скроні і вловила невдоволений погляд Міки.
- Якщо ти вважаєш, що то хвороба, то йди лікуйся. Якщо ж все ще віриш, що графиня хоче чогось від тебе і завдяки цьому намисту контактує, то відкинь страх "а що подумають" і довірся собі.
Міка цілком серйозно говорила, що змусило Аніку трохи заспокоїтись. Вона почала трохи сумніватися, чи до правильної дівчини потрапило намисто. Після усього надприродного в житті, Міка стала якором здорового глузду з трохи нездоровим потягом до містики.
- Ну, окрім нічних жахів в мене і денні знайшлись, - Міка уже готова була видати нереально цікаву теорію, але дівчина не дозволила розгулятися уяві подруги. - Я про мого шефа. Я маю організувати якусь фігню, щоб притягти людей в бібліотеку. Фігня називається захід. І це все за тиждень. А в моїй голові вітер літає. Ритка накаркала, коли говорила, що моє життя зміниться.
- Не відврлікайся на Даміана. Якщо він має бути в твоєму житті, то буде і ти нічого з цим не зробиш. Поки єдиний для тебе рятунок - ігнорувати мажорчика. Розбирайся зі снами. Або викидай намисто.
- Добре, я зрозуміла. Йду я додому, погуглю трохи, раптом ідея прийде. Дякую, Мікусь, ти мене рятуєш.
Аніка добре порилася у заначках і знайшла пачку чіпсів, про яку зовсім забула. Ще ніколи не тішили вони її, як сьогодні. Смачно пожираючи нездорову їжу, дівчина гуляла по інтернету у пошуку натхнення або вкрасти уже реалізовану ідею для свого заходу. Але усе, що попададося, було таким ніяким, що вона б заснула не те, що діти. Руки опускати не хотілося, але віра у спроможність зробити і цікаве, і корисне пропадала щосекунди. Потягло поглянути Фейсбук, де давно не з'являлася. Ритку з друзів не видалила, мабуть, людська цікавість не чужа нікому. І одразу в стрічці щаслива фізіономія екс-подружки з Даміаном десь біля озера. Вона йому на коліна всілася, а він притискає до себе, обвивши руками талію.
- Жах! Слухай Міку - повний ігнор.
Ноутбук вернувся на своє законне місце, а дівчина спустилася на подвір'я, розгойдуючись губила усі погані думки.
Коли уже стемніло, Міка написала повідомлення, що зранку зайде і разом підуть на роботу. Навіть не приховувала, що хоче дізнатися, що насниться Аніці цієї ночі.
Дівчина тільки й похитала головою, бо такий настрій подруги потішив. Лягла у ліжко, міцніше притила подушку і заплющила очі.
- Я готова.