Глава 1

Люблю літні вечори. Оті кілька годин перед заходом сонця, коли людей на вулиці, майже, нема, а ти залишаєшся на самості з думками, мріями і гойдалкою, з якої уже точно виросла. Сьогоднішній вечір мав бути таким же, але мої подруги вирішили, що цей день народження має бути особливим. Це ж мої двадцять п'ять. Ритка казала, що це особлива дата, переломний момент життя, після сьогодні усе моє життя має змінитися. Або вона знає щось, чого не знаю я, або просто говорить, що перше на язик впаде.
Все ж я встигла погойдатись і повірити в слова Ритки.
- Нехай зміниться моє життя.
В свої уже двадцять п'ять я сама: батьки померли, коли мені було вісімнадцять. Я мала стати дорослою, коли ще хотіла побути дитиною. Відповідальність і відсутність рідного плеча, на яке можна виплакатися, зробили з мене трохи замкнуту і недовірливу особу. І я це визнаю. Можливо, хтось подумав би, що після такої трагедії, я мала б шукати любові і захисту, довіряти і віддаватися сповна всім підряд, але це лише ще одна мильна бульбашка в головах людей.
Хлопці? У мене не було часу на хлопців. Я вчилася і працювала, щоб якось вижити. Але в мріях я щоразу вигадую надзвичайні історії, в якіих я нарешті знаходжу свого коханого. Тільки про це ніхто не знає.
Ось і зараз, на цій гойдалці, в голові йде фільм з моєю участю з прекрасним невідомим, з ким ми переборовши сили зла, палко цілуємось і він мені признається у коханні. І що я роблю? Так безглуздо сміюсь, що сусідка з поверху нижче, що щавжди на балконі, дуже злим поглядом на мене дивиться.
- Добрий вечір.
- Добрий. - Пробурмотіла і якось ображено попленталась до квартири.
Ще раз сильно відіпхалась ногами і полетіла на гойдалці вверх. Телефон заздвонив, і я чудово знала, хто це - Ритка, вона точно буде мене зараз підганяти, щоб вже вдягалась.
- Алло? Ви помилились номер, шановна.
- Дуже смішо, ха-ха. З днем народження, черв'ячок. Ти вже готова?
- Ні, сонечко, не готова. Потішу тебе, що уже йду і буду красунею за хвилин двадцять.
- Я буду в тебе за хвилин десять. І я вже допильную, щоб ти була ляля.
Ритка була прямолінійною і дуже щирою. "Черв'ячком" почала мене називати, коли я пішла працювати у бібліотеку, хоча закінчувала я "туризм". Дружимо ще зі школи,тому мене знає, як облуплену.
Жовте плаття з завищеною талією і без бретель, а і довжиною у занадто коротку спідницю, мені навіть сподобалось, як на мені сидить. Золотисті босоніжки на танкетці гарно робили мої ноги довшими, а легкі кучері від природи, додавали шику образу. Ритка і макіяж, то як дві половинки. Завдяки її нюд макіяжу я аж охнула і сподобалась сама собі. А таке траплялось рідко.
- Твоя самооцінка занадто низька. Ти красуня! Тобі треба дозволити собі нею бути. Повір, ти не будеш вічно сама. Я знаю, що ти цього не хочеш, тому давай вилазь метеликом з того кокона! Сьогодні вечір змін. - Ритка не вгавала, її позитиву тільки позаздрити.
Якби вона знала, наскільки правдиві її слова? Якби я тоді це знала! Можливо, я б не пішла на ту кляту вечірку.
Моя люба Ритка і ще одна не менш шалена, аніж попередня, подруга Міка ( звати її Марія, але вона його ненавидить і я ніколи не розуміла, чому саме Міка, але не питала) організували мені вечірку в найкрутішому клубі нашого міста "Цитадель". Він реально крутий, бо як з американських фільмів списаний. Для нас був виділена окрема кімнатка, гостей небагато, бо знайомих у мене на пальцях порахувати можна. Я була в захваті, хоча трохи і почувалась чужою, я ж то в житті тут не була. Та й по клубах не дуже то ходила. Кульки були всюди, подарунки акуратно складені у кутку кімнати - так все гарно, що не вірилось, що для мене.
- Ну, черв'ячок, з днем народження. Люблю тебе! - Ритка чмокнула мене в щоку, обійняла і запищала на весь голос. - А тепер спустошуємо келихи до дна!
Алкоголь на те він алкоголь, щоб зробити з людини ворога самому собі. Але мені так хотілося забутися і перетворитися на одну з тих розкутих і самовпевнених дівиць, на яких споглядають шикарні хлопці. Тільки кому брехати - я не вони.
На танцполі мені було нереально добре, з дівчатами ми завжди знали, як звернути на себе увагу, хоча зовсім цього не планували.
- Аніко, ти щаслива? - Міку бувало заносило на філософію, але відпертись від її мегарозумних питань та думок було марним ділом.
- Зараз так! - Потрібно було кричати, так голосно грала музика. Але я не брехала, я справді була щаслива.
- Тобі треба пару, щоб подарував ще більше щастя!
- Міко, перестань! Досить уже бити лежачого! Якось жила до тепер, то й далі жити буду! Потанцюй зі мною, подруго!
Усе хороше колись завершується. Наша, чи то пак моя, вечірка закінчилась десь о третій ранку. Таксист дивився на нас дуже осудливим поглядом, але мені було байдуже, бо ж в мене на колінах лежало купа подарунків.
Ми всі приїхали і одразу лягли, хоча Міка хотіла уже все побачити.
Ритка готувала каву і налисники, я ледь з ліжка встала, а Міка і не думала турбувати саою чорняву голову і смачно спала.
- Як ти так можеш? Сніданок приготувала, прихорошилась, ніби не о третій ночі лягала спати. Як?
- Практика. - Ритка поставила чашку кави, я втягнула аромат напою і тоді вловила хитрий погляд подруги.
- Що? Чого так дивишся?
- Подарунки. Пішли вже дивитись. - Ритка стрибала і тягнулась до мене через стіл, щоб схопити. Я лише могла розсміятись.
- Міка спить ще. Повбиває обох, якщо без неї почнемо.
- Я усе чула і не дозволю без мене гратися. І ти права, Аніко, повбиваю.
Після кількох налисників і багатьох чашок кави, ми нарешті добралися до пакунків. Я почувалась, як на Миколая. Кожен подарунок підписаний і це дуже добре. Люблю знати, хто і що. Усе було практичним і красивим. Мені все подобалось і приємно, що люди знають мене.
- Аніко, ще один. - Міка подала оксамитову чорну коробочку прямокутної форми і без підпису.
- Дивно. Нас було восьмеро, подарунків теж вісім. Але ж я собі нічого не дарувала.
- Ну, перестань думати і не перебільшуй усе. Відкрий і подивись, що там. Маєш таємного шанувальника, що класно. - Ритка уже була готова вирвати з моїх рук ту коробочку і глянути, терпінням вона не хвалилась.
- Дивлюсь вже.
Чомусь я так обережно і повільно відкривала ту коробку, ніби там бомба в середині. І мене таки хвилювало, що не знаю від кого цей подарунок. Але дівчатам нічого не казала. Я переконувала себе, що то все моя дурнувата уява.
Коли нарешті побачила вміст, то рота роззявила. Очі, мабуть, засяяли, бо дівчата глянули одна на одну, і усміхнулась. Я взяла до рук намисто: таке просте, але водночас шикарне. Срібний ланцюжок і круглий різнокольоровий  камінь.
- Вау. Яка краса. - Я була в захопленні. І не тільки я.
- Дай подивитись. - Ритка нагло забрала в мене мій подарунок і побігла до дзеркала, накинула на шию і милувалась, як камінь змінює колір. - Ти ж мені його позичиш, якщо треба буде?
- Не знаю. Я подумаю.
Я уже стояла біля подруги, ми двоє зачаровано оглядали прикрасу, коли Міка тихо підійшла, схопила намисто і вдягла його мені.
- Тобі більше йде. Ти красуня. До речі, що ти загадала вчора?
- Якщо скажу, то не збудеться. Ви ж знаєте це правило.
- Аніко, це тупе правило. То що? - Міка не відступала і я теж вирішила не вірити тупим правилам, тому поступилась.
- Я забажала, щоб зі мною відбулось щось надзвичайне, неймовірне. Справжня пригода. І...  Щоб мене покохали. Так по-справжньому, щиро і шалено. Дурні бажання?
- Зовсім не дурні.

Дівчата мене обійняли і ми так ще трохи постояли перед дзеркалом, зачаровані прикрасою від невідомого.