Глава 4: Втеча від долі

Дроу напали на перевертнів, і почалася війна. Люди боялися, що в них виникнуть проблеми з сусідами.

На землі людей молода принцеса Аріна сиділа в альтанці, ховаючись від учителів.

Їй набридло вчитися. «Так втомилася від усього цього, щодня одне й те саме: етикет, танці тощо…»

Вона і так усе це знала. Прибравши з обличчя каштанове волосся, вона подивилася в сад. Закривши зелені, кольору трави, очі, вона задрімала. Так її й знайшла мати, королева.

— Знову тікаєш від занять? Ти ж не дитина, Аріно.

— Скільки можна? Одне й те саме! Так хочеться жити по-іншому,

сумно посміхнулася принцеса.

— Як же, люба? — королева присіла поруч і провела рукою по волоссю доньки, такому ж, як у короля.

— Хочеться свободи й самій усе вирішувати,

ображено сказала Аріна, дивлячись на матір.

— Ох, люба, ти ж знаєш, що в монархів не так усе просто. Твоя свобода обмежена. Усе вже вирішено, батько знайшов підходящого нареченого.

— Так, знаю. Якби я не була принцесою, все було б по-іншому! Інше життя, і все вирішувала б тільки я!

 Сумно сказала вона, дивлячись удалечінь на блакитне, безхмарне небо. — Прийми своє життя, мила. На жаль, не ми його вирішуємо. Я прошу богів, щоб ти була щаслива з ним і змогла покохати його так, як я твого батька.

— Це диво в договірних шлюбах, мамо. 

— Так, але будемо вірити в диво й сподіватися на краще, відповіла королева. Вона обійняла доньку і зітхнула, переживаючи за неї. Якби її воля, вона б не дала згоди

на цей шлюб.