Розділ 9

Селена скрикнула від несподіванки, а Марк не злякався, він відчував себе спокійно, наче так і повинно було бути. Дим потроху розтанув, і із нього вийшов чоловік. Сідий, із невеличкою бородою, він був схожий на живого мертвеця. Чоловік хотів було щось сказати, але впав. Із його вуст долинуло ледь чутне "Вгорі...". І враз після цього слова небо потемніло, і на землю звалився дощ. Небом прокотився зловіщий сміх, який друзі прийняли за грім.

Тяжкі краплі били по землі з нечуваною силою, а наші герої, разом із чоловіком на плечах, зайшли в дім. Із темряви на них дивилися яскраві червоні очі. Вони відразу щезли, і їх не помітили. Марк заніс незнайомця і поклав на диван. Із кишені незнайомця випав лист, написаний незнайомою мовою. Лише два слова було відомо Маркові, і вони знаходилося в рядку "Кому:" - Михаїл Дейнер. Тепер Марк зрозумів, що вони викликали Михаїла, як він і просив. Але щось у його вигляді було не те - цей чоловік був зовсім інший ніж привид. "Можливо ми викликали не того, і він просто ніс Михаїлу лист?" - розмірковував хлопець. 
Марк пішов на кухню. Селена відпочивала в кімнаті - у неї знову боліла голова. Блиснуло. Марк повернув голову і завмер - на нього дивився монстр з червоними очима. Марк скрикнув і впав зі стільця. Оговтавшись він боязко підійшов до вікна, але там уже нікого не було. Хлопець вирішив провідати Селену. Перед дверями він зупинився, його чомусь охопив несподіваний страх. Видихнувши Марк відкрив двері і завмер. Над Селеною стояв той монстр і забирав з неї енергію. Побачивши Марка він зупинився, і з посмішкою маніяка зник. Весь світ навколо Марка потемнів, зник дім, Селена. З під ніг щезла підлога і хлопця огорнула цілковита темрява. Лише посмішка та очі монстра дивилися на Марка, куди б він не повернувся.

Марка пронизав біль, і моторошний голос в голові сказав "Не спати!". Хлопець відразу оговтався. Він кілька годин бродив по цьому місцю. Його вже не дивували раптові провалля, які виникали нізвідки. Нарешті на горизонті показалася якась будівля. Марк побіг до неї, але вона віддалялася.Очі щезли і Марк біг до маленького ліхтарика, самотньо лежавшого біля будівлі. 

Обессилений Марк впав, він більше не міг навіть поворухнутися. Живіт бурчав від голоду, очі втомилися від темряви, а ноги більше не хотіли йти. Час від часу монстр бавився з ним, то віддаляючи, то приближаючи ліхтар. Нарешті Марк доторкнувся до нього, і зціпив пальці. Тепер то він не випустить його! Ліхтар повернувся до будівлі, і Марк зміг її роздивитися. Це була бібліотека, але дуже маленька. Зібравшись із силами хлопець заповз всередину, і відразу відчув сили. Марк підвівся, ззовні почалася гроза. Він думав, що тут це неможливо, але це місце дивує всіх. 

Марк підняв невеличку старезну книгу, яка лежала на підлозі посеред інших, і кімната враз залилася світлом. Десь надворі застонав монстр, і Марк опинився на Місяці. Навколо лежали рештки будівель та... Стіни?! Хлопець швидко піднявся, він не розумів що сталося, але це було щось страшне. Хто зруйнував його місто? Людей не було ніде, і Марку стало не по собі. Де всі, і що з Селеною? Марк побіг, точніше ноги понесли його самого.

- Спочатку забігти додому, а потім до Селени. - крутилося в його голові.

Прибігши, Марк завмер, на руїнах його дому вештався монстр. Він був схожий на того, але трішки менший. Він не звертав на хлопця уваги, і тільки ходив, говорячи на незрозумілій мові. Крові не було, а це значить, що Маркова матір може бути живою. Марк не хотів вертатися до Чорного Місця, тому побіг до Селени. Навколо був хаос, монстри снували на руїнах, билися за щось, та Марку було все одно, він біг до Селени. Він не дозволить собі її втратити, він її забере у безпечне місце, а потім разом з Михаїлом переможемо монстрів. Марк не сумнівався, що це справа рук Абраксуса.

Дім Михаїла був теж зруйнований, лише Меч Світла стирчав посередині. Ні Селени, ні Михаїла ніде не було. Марк підійшов до меча, щоб забрати його, і тут відбулося щось неймовірне: земля пішла розломами, на дні яких була лава, монстри почали збиратися навколо Марка, а зі сторони Абраксусового лігва надходила Пітьма. Всередині неї щось не людським голосом завило, і в спалаху блискавки Марк пбачив гігантського змія. Навколо нього літали небачені потвори, а попереду йшла ціла армія таких самих. Марк завмер, чекаючи останньої битви. Тепер з ним не було нікого, надія покидала його.

Раптом щось вдарило Марка по спині, і впало на землю. Хлопець озирнувся і побачив, що це кругла металева печатка, яка випромінювала світло, а трохи далі стояла біла постать з крилами. Марку здалося, що в ній є щось рідне, щось, до чого він тягнеться. Він підняв печатку, і відчув силу. Як тільки Марк поклав її в кишеню, монстри почали атаку. В цьому хаосі який панував Марк бачив лише монстрів та білу примару. Вона стояла непорушно, монстри її оминали, тому Марк вирішив дістатися неї. Він проривався через товпу монстрів, яку доповнили ще й літаючі. Змій бувще далеко, але пересувався швидко. І яке ж полегшення відчув Марк, коли дібрався до примари. Монстри боялись підійти на метр, тому простору було не дуже багато. Фігура заговорила до Марка знайомим голосом, але де ж він його чув?

 - Марку, я прийшла щоб допомогти тобі в останній битві, - її голос дрижав, - точніше мене відправили...

Точно! Як же він міг забути, це ж була Селена. Але, що з нею? Вона наче нежива, як він міг її не вберегти? Марк вдивлявся в фігуру, і справді почав помічати, що вона точна копія дівчини. Він собі не пробачить, ні, Селену він не втратить. Він вирве її з рук смерті - це Марк знав напевно. Навіть якщо потрібно пожертвувати своїм життям, навіть якщо потрібно буде побувати в іншому світі, навіть якщо потрібно буде перемогти сотні, ні тисячі створінь він поверне її до життя.

 - Селено, - перебив дівчину Марк, - як тобі допомогти? - Селена запитально глянула на Марка, - Як тебе воскресити?

 - Марку, любий... Ти ніяк цого не зробиш. У мене немає життєвої єнергії. Мене тепер не існує, я лише згусток матерії. А після перемоги ти мене забудеш, всі мене забудуть. Я щезну із цього Світу і з'явлюсь в іншому.