Розділ 3

 - Марку, зачекай...

 - Хто  ти! – скрикнув Марк обертаючись. Краєм ока він помітив, що Селена не могла поворухнутися. – Максе?! Щ-що ти тут робиш?! І чому в тебе такий голос?

 - Хм, навіть не знаю з чого почати, - Марк посміхався широко, як якийсь маніяк у фільмах, - напевне, почну з того що знерухомлю тебе як і твою подружку.

Марк застиг... Як він не силкувався, але не міг поворухнутися, він став як укопаний, а навколо не було жодної людини, хоча вони, напевне, не змогли нічим зарадити.

 - Ну ось, - продовжував, як ні в чім не бувало, Макс, - тепер ти нікуди не втечеш, і можна продовжувати. Як ти вже помітив, це не та людина котру ти знаєш, тому ніякі психологічні прийоми тобі не допоможуть.

 - До чого ти хилиш? – злякано запитав Марк.

 - Ти що, не здогадуєшся? Тоді я тобі розповім легенду про могутнього Абраксуса - найсильніше створіння у Всесвіті. Ти ж її знаєш?

 - Н-ні.

 - Ох, не люблю затягувати, але бачу що без цого ніяк. – тяжко зітхнув Макс. – Добре, отже, ще на початку всього існував лише Хаос, із нього сформувався згусток чистого зла, безформенна матерія першородного хаосу – Абраксус. Він існував завжди, навіть коли всі сили зла було загнано в Пекло, він продовжував існувати поза часом та простором, поглинаючи все більше і більше світів. Але одного разу, дійшовши до цієї галактики він вперше зустрів відпір: якийсь чарівник діставши Печатку Світла став володіти силою, яка може потягатися з Божою, тоді він розділив Абраксуса та запечатав його в дев’яти планетах.

 - Тобто ти хочеш сказати, що зараз переді мною стоїть частина Абраксуса! – у очах Марка чітко відбивався жах, - Але якщо так, то що тобі від мене потрібно?

 - Ну знаєш, Михаїл добре так постарався, він не те що зробив так щоб я не з’єднався без допомоги, так він ще й відібрав можливість ставати матеріальним! – Макс, а точніше Абраксус, почав злитися. – Тому мені, наймогутнішому створінню потрібно захоплювати розуми простолюдин щоб хоч якось вибратися з клітки! А ти – прямий нащадок Михаїла! Я полював на дитину, що народиться не на Землі, бо в мене там сили обмежені, і нарешті я це зробив! Через кілька годин від твого друга залишаться лише спогади. А потім я переселюся в твоє тіло, котре має необмежену силу! Якщо ти погодишся добровільно – то я залишу твою душу, ти станеш безсмертним.

 - М-Марку! Н-не слухай його! – ледве вимовила Селена.

 - Ні, таке життя для мене нічого не вартує, якщо ти знищиш всіх – то лише разом зі мною!

 - Наївне дитя! Ти справді думаєш, що якщо тебе підтримують то ти всесильний? – Абраксус не на жарт розізлився.

 - Люксо! – з усіх сил викрикнула дівчина і обезсилено впала додолу.

Як тільки Селена сказала це Марк відчув що знову може рухатися, він підбіг до неї. Помацав пульс – він був у нормі, але тіло дівчини було гаряче як вогонь, у Селени різко піднялася температура. Сама ж героїня була непритомна.

 - Ні! Значить він все таки це встиг зроб... – Абраксус впав, тіло Макса не подавало ,признаків життя.

Відвівши Селену до себе додому – Марк повернувся до Макса, той уже лежав холодний. З очей хлопця почали капати сльози, за стільки років Макс став Марку рідним братом, а скільки пригод вони пережили разом! Просидівши так кілька хвилин Марк вирішив - потрібно поховати друга. Макс був сиротою, тому ніхто крім Марка та Селени за ним не плакав.

Почався дощ, він не хотів втихати, наче сумував за завжди життєрадісним Максом. Прийшовши додому Марк почув слабкий голос із вітальні:

 - Марку, будь ласка, дай води... – це була Селена, вона оговталася, але дуже захворіла.

 - Зараз, уже несу, - Марк, як можна більш турботливо піклувався про Селену. - Ось, тримай.

 Її батьки поїхали до іншого міста, тому про цей випадок ще не чули, але це й добре, вони турбувалися за свою дочку, завжди робили для неї все найкраще, Селена теж робила все, щоб батьки були щасливими.

 - Дякую, - Селена сухими губами вп’ялася в стакан з водою, та жадібно ковтала кожну краплю. – а що з Максом?

 - Він, він... помер.

 - Абраксус казав правду? – у них на очах почали накочуватися сльози. – Ц-це був не сон?

 - На жаль ні. – тяжко зітхнув Марк, і вони обоє заплакали.

 - Селено, - запитав Марк після тривалого часу, - як ти вигнала Абраксуса з тіла Макса?

 - Я не знаю, у мене в голові з’явилося слово Люксо, я його викрикнула, а потім... Потім нічого не пам’ятаю.

 - Добре, тобі потрібно відпочивати, у тебе жар. – Марк доторкнувся своєю рукою до чола дівчини. – Якщо що – я поруч.

 - Так, я зрозуміла. – Селена позіхнула, вмостилася і заснула.

Вийшовши із кімнати Марк попряував на кухню готувати їжу, все ж таки скоро повинна прийти мама. З голови все не виходили слова Абраксуса про те, що він нащадок Михаїла, про його могутність, та... обличчя Макса. Марк тяжко зітхнув, але минуле є минулим, після смерті близької людини життя не закінчується.