Розділ 2

Марк біг по темному та вогкому підземеллю навколо був туман, лише по боках іноді мелькали смолоскипи.

- Марку... Йди до мене, подолай бар’єр... – чув хлопець позаду себе, він боявся обертатися, йому не хотілося бачити те що хоче забрати його.

Раптом хлопець відчув, що щось липке та чорне торкнулося його плеча. Спереду був тупик, хлопець розумів що все скінчено.

 -Марку... Марку... Марку!

«Все, це кінець, - подумав хлопець»

 -Марку! Що з тобою, вставай!

 -Мамо! Це ти, - Марк обняв свою маму.

 -Так, а хто ж ще. Ти сьогодні в ночі кричав сильно, ось я і вирішила тебе розбудити... З тобою все добре?

 -Так, мені просто наснився кошмар, нічого страшного.

«Що зі мною коїться, - думав Марк поки збирався: якщо так буде продовжуватися – то скоро я себе не буду контролювати.»

Прийшовши до університету, Марк був трішки приголомшений. Адже його зустріли гучними оплесками, не чекаючи цього він здивувася:

 -Друже, вітаю тебе, - вийшовши наперед сказав русявий хлопець: ти виграв мандрівку на Землю, там ще з наших нікого не було, у тебе є шанс подивитися на планету предків!

 -Що?, ви про що, хлопці? – здивовано кліпав очима Марк: яка путівка?

 -Ти що, забув? Ми ж з тобою разом брали участь у змаганні, результати і приз обіцяли прислати цого тижня.

 -А... Той конкурс, я вже й забув про нього. - Марк погано пам'ятав події цього конкурсу. Але, те, що він буде першим, крім вчених, хто опиниться на Землі знову, його радувало. Нарешті, мрія всього життя здійсниться.

 -Марку, з тобою точно все добре, це ж не лише я помічаю, Селена говорила, твоя мати  теж це бачить.

 -Ні! Зі мною все добре, Максе, просто... Не висипаюсь, - буркнув Марк – ходімо вже до класу, прохолодно стало.

Макс був другом Марка ще з дитинства, вони завжди разом потрапляли в неприємності - одним словом, куди Марк туди й Макс. Це був невисокий чоловік з русявим волоссям, воно було зачесане доверху та придавало об’єму голові.

Уроки пройшли майже як зазвичай, але Марку почало здаватися, що Селена якось хоче щоб він звернув на неї увагу: то ненароком перечепиться поруч, то пройдеться з ним по університету. Також щось змінилося в поведінці Макса, після перерви, коли він вийшов на вулицю подихати свіжим повітрям, його наче підмінили, ствши байдужим до всіх, він не слухав на уроках, ні з ким не розмовляв, лише пильно стежив за Марком. Звісно, Марк списав це на недосип, але на всякий випадок вирішив порадитися з Селеною:

 - Так, щось він трішки змінився, але можливо він просто не в настрої? – відповіла дівчина після почутого.

 - Та ні, з ним точно щось не те! - відповів Марк. – Селено, пішли до мене, мені потрібно тобі дещо розказати... Щоб ніхто нас не чув.

 - Добре, - дівчина з усіх сил намагалася стримати усмішку, але вона,все-таки, трішки проблиснула.

Після уроків друзі виокремилися з групи студентів, прямуючих додому, і пішли своїм шляхом. Селена щось весело щебетала, але Марк був неначе в тумані. Йому весь час здавалося, що за ними хтось пильно стежив: кожен провулок, за кожним будинком якийсь силует то з’являвся, то зникав, а в голові крутилося ті самі слова:«Марку...Марку...Марку...».  На хвильку виринувши зі своїх думок, Марк почув, що Селена щось говорить про поїздку:

 - ...ти уявляєш, я сьогодні бачила пристрій, на якому перші туристи полетять на Землю! Він був сходий на якусь кулю, а навколо неї літали кільця. Ніколи не бачила більш чудернацького транспорту.

Марк хотів було трішки розпитати у Селени про цей апарат, але зненацька перед самим будинком хтось їх окликнув тим самим, моторошним голосом зі сну:

 - Марку, зачекай...