Розділ V: Передчуття темряви

Вечір опускався над табором, і Соня з Лізою сиділи біля старої дошки з картою, що її знайшли у блокноті Павла Савки. На ній чітко було позначено старий пірс — їхню наступну ціль. Їхні серця билися швидко, ніби перед великою битвою.

— Ти впевнена, що хочеш це робити? — запитала Ліза, дивлячись у темряву за вікном. — Там, біля річки... ми можемо не повернутися.

— Ми мусимо, — тихо відповіла Соня. — Якщо не ми, то хто? Безіменний не зупиниться. Він кличе все більше.

Вони збиралися: ліхтарики, мотузки, рятувальні жилети, ножі — все, що могло хоч якось допомогти. Соня згадала слова з блокнота: *«У вирі під пірсом — голоси падають, сила спить.»*

Несподівано у двері кімнати тихо постукали. Двері повільно відчинилися, і на порозі з’явилася стара жінка у плащі з капюшоном — табірна працівниця, що рідко з’являлася на очі дітям.

— Я чувала про вас, — її голос був низьким і глухим. — І про те, що збираєтесь йти до пірса. Я колись теж намагалася зупинити його. Але не вдалося.

— Хто ви? — запитала Соня, не відводячи погляду.

— Мене звали Марта. Я була подругою Павла Савки. Ми разом вивчали ту річку, її таємниці. І він загинув, бо підступність Безіменного — у його здатності проникати у думки, вселяти страх.

Марта сіла поруч, її очі блищали у світлі лампи.

— Безіменний живе в пам’яті людей. Страх — це його їжа. Якщо ви хочете його приспати, треба не тільки потрапити до його лігва, а й зберегти холодний розум. Не дозволяти йому проникнути у ваше серце.

Ліза схопилася:

— А як ми зможемо? Ми лише діти!

— Сила в єдності, — відповіла Марта. — Ваша віра одне в одного — це ваш найкращий захист. І пам’ятайте: коли будете біля пірса, не дивіться у воду занадто довго. Він чекає на це.

Раптом повітря стало важким, і вікно різко відчинилося — вітром розвіялося кілька сторінок з блокнота. Всі мовчки дивилися, як вони кружляють у повітрі, ніби хочуть сказати щось важливе.

Соня відчула, як холод пройняв її до кісток.

— Ми не одні, — тихо сказала Марта. — Він вже знає.

В цю ніч вони лягли спати з відчуттям, що за ними хтось стежить.

Наступного ранку вони вирушать у найбільший страх — в саме серце темної річки, до старого пірса, де ховається Безіменний.