Глава 5 Контракт

Помилки бути не могло. Попереду широкого монітора у кімнаті Максима стояв чоловік в білому савані.

— Вітаю пане, Прус! Ви гідно впорались із завданням! — піднесено мовив незнайомець. — Ваша кмітливість та відвага заслуговують на повагу!

— Це ви надсилали листи? — спробувавши опанувати подив мовив Прус. — Ті троє з кафе - вони були у грі, отже ви відстежували мій телефон, аби знати місце перебування.

— Ви кмітливий чоловік, пане Максим і якщо навіть такий спокушений віртуальним світом гравець на певний час сприйняв усе за реальність, отже наша технологія зробила свою справу, — посміхнувся незнайомець. — Це я надсилав вам повідомлення, втім свою електронну адресу надали ви самі. Ми дійсно відстежували ваш гаджет до моменту зустрічі з пані Сокіл. Надалі я був спокійним щодо того, що тестування минеться як слід.

Максим ошелешено поглянув на Маргариту.

— Без другого оператора ніяк, — тонкі губи незнайомця що ледь виднілися з-під каптура знову посміхнулися. — Звісно несанкціоноване відстеження ваших пристроїв є порушенням прав та свобод, але в інший спосіб ви не мали б змоги пройти цю співбесіду.

— Пробач, — долинув з-за спини Пруса голос Маргарита.

— Я не розумію, — лише й спромігся вичавити з себе Максим.

— За хвилину ви з пані Сокіл залишите віртуальну реальність і отримаєте усі відповіді, — мовив чоловік у каптурі, й перетворившись на тонкий блакитний промінь зник десь під стелею.

Максим розплющив очі усвідомивши, що перебуває у власній кімнаті й дивиться крізь наразі прозорі окуляри шолома. 

Озирнувшись Прус зауважив поряд себе Маргариту, яка здається також щойно повернулася з віртуального світу й намагалася позбутись своєї амуніції. За кілька секунд зняв свій шолом і Макс нарешті вдихнувши на повні груди.

— Пробач, — струснувши головою, аби скинути з себе залишки мари промовила Рита. — Найбільше за все я не люблю брехати. Я насправді вчителюю у школі, але мої слова щодо необізнаності у світі віртуальному не зовсім правда.

Максим дивився на Маргариту й до кінця не міг збагнути, що насправді відбулося.

— Здається тобі лист, — намагаючись розпрямити втомлену спину мовила Рита.

Прус втомлено поглянув на повідомлення, дотронувшись пальцями до забитого лоба.

«Вітаємо, пане Прус! Вашу кандидатуру схвалено! Не зникайте надовго. Незабаром зустрінемося в реальному світі».

— Здається ти таки отримав відповідь на свій запит, — посміхнулась Рита.

— Може прогуляємося? — витримавши паузу спокійно запитав Прус, залишивши лист без відповіді.

Молоді люди залишили квартиру Максима й пішки рушили до вже знайомого кафе. Дивна пригода справила враження на обох, тож поговорити було про що.

— Вибач мені. Ці шоломи новітній прорив, твої майбутні роботодавці не могли залишити їх без нагляду, тож стежили за місцем перебування відстежуючи телефон. Я знала де тебе шукати, отже ми зустрілись не випадково, — знизала плечима Рита.

— Якби я запропонував випробувати шолом комусь іншому? — запитав Прус.

— Ми б заблокували його дистанційно й твої друзі побачили лише гарну чорну каску з окулярами.

— Полюбляєш нанотехнологій, а працюєш вчителем історії? Не здивуюсь, якщо до всього маєш театральну освіту, — серйозним тоном продовжив Максим намагаючись відігнати від себе образу через обман.

— Мій дядько працюю у корпорації. Чоловік у білому савані, — опустила голову Рита. — Віртуальність радше моє хобі, а грошей вистачає, тож займаюся справою життя.

Прус мовчав. У душі Максима наразі вирували змішані почуття, що допоки не давали можливості визначитись, чи радіти несподіваній участі в божевільній подорожі, або ж клясти незнайомців за їхній підступ.

— Коли дядько звернувся до мене по допомогу я одразу відмовила, — порушила мовчанку Рита. — Але побачила знайоме прізвище… Зрозумій - це унікальний проєкт й на даному етапі потрапити до нього практично не можливо! Я спілкувалася з нашими спільними знайомими, й дізналася наскільки сильно ти прагнеш обігнати час долучившись до однієї з найпотужніших команд!

У ці миті Прус забув про свою мрію, що схоже втілилися у життя, залишалося лише усвідомити це. Але зараз найбільше за усе він не хотів втрачати Риту.

— Вони могли нас вбити, — тихим голосом мовив Прус.

— Ні. — поквапилась заперечити Рита. — Гра проходила в максимально жорсткому режимі, але можливість загибелі гравця майже виключена. Шолом не передасть користувачеві критичних навантажень, хіба що останній надто злякається й отримає серцевий напад. У майбутньому до використання прикладатиметься чітка інструкція, яка не дозволятиме гравцям зі слабким фізичним та психологічним станом брати участь у грі. Програма уважно слідкуватиме за цим, й у разі небезпеки одразу зупинить процес. Зокрема у комплекті до шолома передбачене спеціальне крісло, аби гравець випадково не зламав собі шию. Якщо світ звісно побачить «Темне місто». 

Прус вкотре за сьогодні поглянув на Маргариту.

— Вибачення приймаються, — зачекавши відповів Максим й взявшись за руки усміхнена пара рушила до кафе.

— Привид одяг якого під час гри змінювався зі старовинного на сучасний? — поцікавився Макс зробивши ковток гарячого лате та приклавши до голови мішечок із льодом.

— Це вибір зовнішніх атрибутів, що відбувся в процесі завантаження до локації. Шолом «Привида» має таку опцію, — відповіла Рита чим підтвердила здогадки Пруса.

Невдовзі до столика за яким сиділи Рита та Максим нечутно підійшла трійка хлопців. Голомозий здоровань трохи накульгував на ліву ногу й майорів чималим синцем на обличчі, молодий чоловік із наразі ледь помітним павутинням вен показово доторкнувся брови, а очільник трійці стримуючи хитру посмішку уважно дивився на Максима.

— Без бруду на обличчі тобі краще, — намагаючись витримати суворий вираз мовив до здорованя Прус.

— Ласкаво просимо до команди, — усміхнувся високий чоловік з темними очима, протягнувши руку Максимові.