Глава 4 Гонитва

Вир думок змушував серце Пруса калатати сильніше. Маргарита ж з острахом продовжувала визирати зі свого прихистку не наважуючись зрушити з місця.

— Щоб це не було маємо вшиватися звідси, — трохи вгамувавши у собі чергову хвилю панічних настроїв мовив Прус. — Я певен, що вихід на поверхню з цієї станції заблоковано, але вартує перевірити.

Не очікуючи на відповідь Максим взяв Риту за руку й озираючись швидко рушив до ескалатора. 

Подолавши високі нерухомі сходи друзі опинилися навпроти турнікетів й порожньої кабінки працівника станції. Замість прозорих вхідних дверей, що мали вести до виходу на поверхню по інший бік проглядалися зачинені металеві ворота.

— Тут нам не пройти, — ствердно констатував Максим. — Пропоную рушити у протилежному напрямку від того, яким попрямував поїзд.

— Ти збожеволів! Йти тунелем? — не стрималась Рита. — А раптом то був не єдиний потяг, що курсує о цій порі? До того ж рейки під напругою!

— Лише одна, — відповів Макс. — У разі чого сховаємося в технічних приміщеннях. Хай там як із цієї станції лише один вихід й до слова я геть не пам'ятаю схожої зупинки на карті метрополітену.

Максим раптово постукав себе по кишенях діставши звідти смартфон. Зв'язку не було, втім функція ліхтарика працювала як слід.

Спустившись з ескалатора друзі нервово озираючись підбігли до краю платформи чуючи, як навколишня тиша зрадницьки карбувала кожен їхній крок. Першим до рейок зістрибнув Прус і допомігши Риті спуститись донизу вони поквапилися рушити вздовж тунелю. 

Обминаючи рейки Макс та Рита з острахом вдивлялися поперед себе у напівтемряву, яку подекуди  розривало тьмяне світло тунельних ламп й маленький вогник ліхтаря. Час від часу друзі озиралися, щомиті дослухаючись до найменшого шурхоту й врешті наблизились до світла наступної станції.

Першим з тунелю визирнув Прус і зауваживши, що платформа порожня нечутно виліз на місток перед входом до технічного приміщення, за мить допомігши Риті залишити лякаючу колію.

— Ця станція мені знайома! — обнадійливо мовив Максим. — Хутчіш до виходу!

Прус з Маргаритою швидко рушили мармуровою підлогою до заповітних сходів. Подумки Макс уявляв, як вони з Ритою дістануться поверхні й вирвуться з нині химерного метрополітену, втім подолавши більшу половину шляху усвідомив, що чує лише власні кроки Прус озирнувся й враз оторопів!

Рита стояла поруч однієї з колон та із жахом в очах споглядала на Максима. Навколо її шиї неначе тіло питона оповилась міцна чоловіча рука, затуливши міцною долонею рот дівчини. Жахливий, вимащений брудом чоловік хижо дивився на Пруса нерухомими цятками чорних очей.

— Відпусти, — проковтнувши слину ледь чутно мовив Максим простягнувши руку в напрямку Рити.

Чоловік злегка нахилив голову на бік й схоже добре почув слова Пруса, за мить відкинувши Маргариту в зворотному напрямку від Макса.

У цю мить в квартирі Пруса крісло разом з Маргаритою, що відштовхнулася від підлоги з гуркотом викотилося до найближчої стіни. 

— Це лише гра, ілюзія, — шипотів до себе Максим прийнявши виклик та поволі рушивши назустріч із жахливим незнайомцем.

Мить! Й залишки сумнівів Пруса розлетілись на друзки! Змах міцної правиці Пугача розсік повітря обдавши обличчя Пруса холодним повітрям, що раптово вирвалося з шолома. 

А от уникнути лівого хуку Максові не вдалося й не втримавшись на ногах він звалився додолу. Надреалістична картинка та вібрація, що її відтворив шолом змусили Пруса остаточно повірити у справжність потойбіччя.

Макс спробував підвестись, але відразу отримав потужний удар ногою в живіт, знову відчувши холод мармурового холу. Позаду долинав гуркіт потяга, що наближався. Продумана гра надіслала його до станції, аби розширити можливості для розвитку подій, втім для свідомості Максима все здавалося справжнім.

Пугач зробив крок назустріч, аби добити свою жертву, але раптово відчув на собі нігті Рити, що впялися у його поголену голову. Дівчина застрибнула на спину здорованеві намагаючись затримати божевільного чолов'ягу, який різко вивернувши корпус струснув з себе відчайдушну жінку. 

Позаду Максима зблиснули яскраві очі жовтих фар і Прус зірвався з місця щосили штовхнувши Пугача до рейок. Потяг промайнув без зупинки, відчутно приклавшись дзеркалом заднього виду по обличчі здорованя. Чоловік з жахливим приземлення впав на кам'яну підлогу й нерухомо завмер. 

Відсапуючись Макс дошкутильгав до Рити допомогаючи її підвестися.

— Нормально, — випередила запитання Пруса, Рита, хоча вигляд дівчині твердив про зворотне. 

Підтримуючи одне одного,  друзі рушили до сходів. Прус озирнувся зауваживши, що страшний чоловік поволі оговтаючись й хапаючись за ногу здійснює спробу підвестися.

— Хутчіш! — мовив до Рити, Прус.

Залишивши станцію друзі нарешті побачили нічне міське небо.

— Він казав, що потрібно дістатись поверхні? — в нерозумінні мовила Рита.

— Це недалеко від мого дому, — не чуючи Маргарити прошепотів Макс.

Прус не одразу помітив, що попри нічний час місто виглядає інакше. Вогні будинків й міські ліхтарі здавалися більш темними, а вулиці абсолютно порожніми. Місто не видавалося мертвим - воно було темним.

На тлі неприодно гнітючої пітьми, тьмяним вогником надії сяяв маячок таксі.

— Мерщій! — вигукнув Прус хапаючи долоню Маргарити.

За кілька секунд друзі ледь дихаючи забрались на заднє сидіння авто, поспіхом зачинивши по собі двері.

— Голосіївський Проспект будь ласка! — випалив Прус з острахом озираючись у напрямку виходу з метро.

Голос Макса важко було не почути, втім таксист схилившись до бортового компьютера мовчав.

Прус раптом усвідомив, що не має при собі грошей і німе запитання адресоване Риті отримало аналогічну відповідь.

— Два лічильники, коли дістанемось будинку! — поспішаючи мовив Прус. — Або…

Максим поспіхом зняв із зап'ястя смарт годинник показово здійнявши його вгору.

— Згодиться, — не відриваючи погляду від бортового комп'ютера раптово мовив водій.