1 глава Дреа

Прокидаюсь від того що моє обличчя лоскоче теплі промені сонця. Дує легкий теплий вітерець та співають пташечки. Така погода в Арамур дуже рідкісна. Як правило тут завжди іде дощ та дує сильний вітер. І незважаючи на те що через кілька днів буде літо, на пальцях однієї руки можна порахувати скільки таких теплих днів було за цю весну. Відкриваючи очі я починаю журитися, при встаючи Сіріус, мій фамільяр подарований на моє 18-річчя починає обурено мяукати що потривожила його сон. Зазвичай у фамільярів характер дуже схожий на господаря, а зовнішній вигляд протилежний. Так було і в нас, зі своїми майже чорними очима та білим волоссям, я була його перевернутим дзеркальним відображенням. Чорне майже як вугілля хутро та білими як сніг очима. Характерами ми співпадали, також я могла розуміти та відчувати його біль або емоції. Це під силу тільки чорним відьмам, таким як я.

-Дреа… Дреа… Ти чуєш мене. Твій дядько вже близько. – кричала Теа моя служниця.

-Вже біжу – сказала я встаючи.

-Потрібно швидше дібратися замку чим твій дядько. – сказала Теа

-Я знаю короткий шлях біжімо.- сказавши це, я взяла за праву руку Теа, а по під ліву Сіріуса. Та ми почали бігти.

Це вже не перший раз коли я виходжу з замка непоміченою, хоча мені це заборонено і я не раз була через це покарана. Але цього разу я не хочу цього. Скоро повинен відбутися в столиці бал і оскільки мені вже виповниться 21 рік, я зможу офіційно відвідати його. Якщо звісно дядько дозволить.

Забігаючи в конюшню я з далеку чую стукіт копит коней з карети дядька.

-Дреа, якщо він в цей раз тебе зловить то посадить під замок до кінця твого життя, або вітдасть заміж за якогось жирного старого діда. – Сказавши це Теа зморщилась.

-Не хвилюйся такого не буде. – Дуже на це сподіваюсь сказала я про себе.

З кожною секундою як збільшувався звук наближення карети до стін замку, мене накривало все більше і більше хвилювання, розуміючи про що мені прийдеться просити дядька та що він вимагатиме за це. Знаючи що відкладати розмову вже немає часу я все ж таки набираюся хоробрості та виходжу на подвір’я очікувати карету. Як тільки карета зупиняється від разу з середини виходить дядя.

-Здрастуй дядя, як доїхав?

-Ти чому не на уроках?- сказав він гучно

-Вибач, я зробила собі перерву на кілька хвилин і вирішила тебе зустріти.-сказала я максимально спокійно наскільки змогла.

-Якщо будеш робити собі перерви, то ніколи нічого не вивчиш. - Сказав він дивлячись на мене як на ворога. З кожною секундою цієї розмови я розуміла що на бал він мене не відпустить, навіть можливо покарає, щоб більше такого не просила.

-Дядьку я хотіла б з тобою поговорити, якщо ти не проти.- Сказала я набравшись духу

-Потім, зараз в мене є важливі справи. Я відправлю по тебе служницю коли буде потрібно. - Сказав він холодним тоном.

-Гаразд.- Сказала я, відчувши як зникає надія на відвідання балу.

-А зараз швидко іди на уроки, досить з тебе відпочивати.- Сказавши це, він поспішаючи пішов в середину замка.

Не бажаючи злити його ще більше, я швидко пішла в вежу де знаходиться бібліотека.  Бібліотека завжди була моєю улюбленою кімнатою, тут я завжди відчувала себе на своєму місці. З дитинства я обожнювала читати книги. Моїм вже кілька років незмінним ритуалом був напис листів моїй мертвій мамі. Наскільки дивно не звучало, але мені це допомагає випустити емоції. З кожним роком їх стає все важче контролювати, емоції можуть бути різними від радості до гніву чи печалі. Припускаючи що він буде займатися справами до вечері як завжди, я вирішую піти займатися як він і сказав. Так і пройшли кілька годин вивчаючи нові заклинання, закінчивши я зрозуміла що вже стемніло. Тягнути час вже я не бачила сенсу, тому вирішую іти на кухню та запитувати коли вже буде вечеря.

-Сподіваюсь дядько буде в доброму гуморі і я зможу з ним нормально поговорити. - Подумала я про себе.

Зайшовши в кухню я бачу картину як кипить робота, вже на цій хвилині розумію що вечеря скоро буде, але вирішую запитати.

-Сіера, коли буде вже буде готова вечеря.- Запитала я в головної кухарки.

-Залишилося кілька хвилин та будемо подавати страви. -Сказала вона помішуючи здається гарнір.

-Тоді починайте накривати на стіл,а я повідомлю дядьку що через кілька хвилин можна вже сідати за стіл.

-Буде зроблено господиня. - Сказала вона дивлячись мені в очі.- Теа починай серверувати стіл.

Розуміючи що більше мені немає що робити на кухні, починаю іти в кабінет дядька, щоб повідомити про вечерю. Ідучи по коридору я переглядаю картини які висять. Дуже велику кількість картин займають портрети членів нашої родової. Також є багато картин які є витворами мистецтва. В дитинстві я обожнювала переглядати ці картини, та слухати різні легенди про різних магів та відьом які належать нашій родословній. Підходячи до дверей кабінету я зупиняюсь, щоб перевести подих.

-Дреа в тебе все вийде, ти сильна і все зможеш.- Сказала я в по думках.

Постукавши в двері я відразу чую ввійдіть, відкриваючи двері відразу захожу в кабінет.

-Вибач дядько якщо потурбувала, я прийшла повідомити що через кілька хвилин вечеря буде готова і подана.- Сказавши я вдихнула, стараючись непомітно оглянути кабінет.

Він завжди мені здавався величним, стелажі для книг які були розміром з стіни з обох сторін кабінету. Великий стіл з темного дуба який займав велику кількість місця в кабінеті, та не менш величне крісло на якому сидів дядько. Тільки коли я перевела, на його погляд, він підняв на мене очі та сказав:

-Дякую що повідомила, я закінчу роботу та прийду.- Сказавши ти ще він знову опустив очі в папери, розуміючи що мені знову прийдеться сидіти в столовій одній і чекати його, я видихнула, розуміючи що в мене буде кілька хвилин, щоб підготуватися до розмови. Коли я вже почала виходити з кабінету він сказав:

-Можеш мене не чекати, і починати вечерю без мене, я ще не закінчив справи, можу затриматися.-Говорячи це він навіть не підняв очі на мене продовжуючи щось переглядати в документах.