21

 Глава 21                                                                                

Чим ближче моє таксі під'їждало до ресторану, тим більше я починала нервувати та сумніватися у правильності свого імпульсивного вчинку. Від нервого напруження я почала барабанити пальцями по своїй сумочці, яка чемно терпіла моє знущання над нею. Заспокоювало лише те, що на дворі починало сутеніти, а це суттєво зменшувало ризик бути поміченою. 

Вийшовши з автомобіля, я швидко розрахувалася з водієм й поспішила заховатися між кущами ялівцю та кипарисів. Катя розповідала мені, що їхній фуршетний стіл буде накритим у зеленій зоні ресторану, під відкритим небом. Тому мені нічого не залишилося, як зробити замовлення й чекати моменту, коли випаде можливість глянути на молоду пару. 

 Я спеціально попросила офіціанта залишити меню. У разі загрози бути поміченою,  я мала використати його, щоб приховати обличчя. Чудово розумію, що мій задум виглядає зовсім по-дурному, але змінити нічого не можу. У мене лише одна сестра, тому якщо мені не можна обійняти її та побажати сімейного щастя, то хоч помилуюся нею здалека.

  Хвилин через тридцять --- сорок,  я таки дочекалася. Катя та Вадим вийшли на танцпол для того, щоб станцювати свій перший весільний вальс. Сестра була неперевершено красивою. Весільна сукня пасувала їй неймовірно. Вони з Вадимом схожі на двох плюшевих ведмедиків. Навіть з далека я добре бачила настільки сильно ці двоє закохані один в одного. 

 Пролунали перші акорди музики й Катя опинилася у міцних руках коханого чоловіка. Їхньому романтичному танцю зовсім не заважала вагітність сестри. Вадим з легкістю кружляв Катю у повільному танці. 

Навколо них почали збиратися гості. Вони голосно аплодували їм, і кричали  <<гірко>>. Раптом я помітила маму і Регіну Марківну. Дві красивих жінки  були схожими на найкращих подруг, і обидві  просто сяяли від щастя.

 Позаду них стояли їхні чоловіки й щось по-діловому обговорювали між собою, а от мого кошмару не було видно ніде. Я не шукала його у натовпі, просто було цікаво, куди подівся рідний брат Вадима? Чому його немає серед гостей?

Схоже усі щасливі  та насолоджуються святом. Щось я засиділася, ---- подумала  я, змахнувши непрошені сльози. Я маю радіти, що дорогі мені люди щасливі, хоч і без мене.

 Заплативши за своє замовлення, я відчувала, що мені негайно потрібно забиратися звідси, бо інакше розревуся у ресторані, а тоді увага гостей мені гарантована.

 Схопивши сумочку, я мало не бігла за межі ресторану. Дуже важко було стримувати швидкі кроки. Як виявилося, я зовсім безхребетна особа, бо сльози з очей котилися табунами. Опустивши голову до низу чим дуж побігла до виходу. Я ніби навіжена мазохістка ще раз захотіла глянути на щасливих людей. Спостерігаючи за рідними яким зараз точно байдуже де я і що зі мною, повертаюся назад і піднявши сукню догори, щоб не плуталася між ногами  біжу геть  аж  поки не не відчуваю перед собою стіну з широких чоловічих грудей.

За завісою сліз я мало не збила з ніг якогось чоловіка. Мій мокрий ніс був притисненим до його білосніжної сорочки. От сліпа ідіотка! Зараз доведеться вибачатися за зіпсовану сорочку.

 Зробивши маленький непомітний вдих, відчула приємний солодкуватий запах кардамону і розмарину. Цей ароматичний марафон здався мені доволі знайомим. 

---- Прошу вибачення, я не помітила вас, ---- кажу тихо й вже хочу йти далі, але красива і ціпка чоловіча рука, яка міцно тримає мене вище ліктя, не дає зробити бодай один крок. Струнка та статна фігура чоловіка у сірому костюмі теж здається мені знайомою і я ніби у сповільненій зйомці, підіймаю догори свою голову. Краще б я цього не робила й одразу кинулася навтьоки.

---- Єво!? Якого біса ти тут робиш? Чому у тебе такий дивний вигляд? ---- звучать одне за одним запитання, а я з відкритим ротом і задертою догори головою, спроможна лише кліпати великими від подиву очима.

---- Д-д-давиде, прошу відпусти мене. Мені не можна тут бути. Я не маю ...  права. Я маю бігти, ...  ---- верзу різні дурниці, які ще більше розпалюють цікавість мого кошмару.

---- Навіть не подумаю, поки не розповіж чому твої батьки розповідають мені про те, що ти повернулася до ескорту?

---- Вони не могли тобі такого сказати. І взагалі, яке твоє діло, що відбувається у моєму житті? 

---- Велике, ...  крихітко. Раз ти тут, то ходімо разом привітаємо нашу солодку парочку, ---- так і не відпустивши мій лікоть Алів намагається тягнути мене за собою.

---- Я нікуди з тобою не піду. Мені вже час додому. Відпусти  мою руку, ... ---- зриваюся на крик, впираючись ніби каторжниця, яку ведуть на страту.

---- Гаразд, тоді я гукну наших рідних, щоб вони самі підійшли до нас.

---- Ні! ... Прошу, не роби цього. Поговорімо у іншому місці, ---- починаю просити я Давида, розуміючи, що зараз можу спровокувати скандал катастрофічного масштабу.

Кілька секунд Алів розглядає мене нічого не сказавши у відповідь, а потім ніби щось вирішивши особисто для себе, веде до виходу з ресторану.

 Щоб він не задумав? Та це все одно краще ніж потрапити на очі своїм рідним й зіпсувати весілля рідної сестри.

Я уважно тебе слухаю, Єво! Розповідай, бо я зовсім нічого не розумію, але дуже хочу зрозуміти. Чому твоя сестра розказує мені легенди про те, що тобі телефонували з Києва й мало не благали повернутися на колишнє місце роботи? Та ще й у відрядження відправили. Невже кваліфікацію вирішила підтягнути? Ти, що знову стала на шлях продажної хвойди? А якже школа, діти, прекрасні картини?  ---- сипав мільйонами  запитань Давид, щойно ми опинилися у його автомобілі. 

 Косо поглядаючи у його бік, я розгубилася, не знаючи як себе поводити з Алієвим далі. Мені хотілося роздряпати його пику лише за те, що саме він став причиною усіх моїх страждань, за його дурнуваті запитання й особливо  за те, що знову переслідує мене. Та перш ніж відкрити рота я маю упевнитися, що знаходжуся як найдалі від своїх рідних.