-66-

Перед нами стояв високий стрункий чоловік, хоч він був не такий кремезний як Дикий, але дуже жилавий. Мене вразив колір його очей і волосся, вони були чисто золотого кольору! 

Незнайомець неприязно дивився на Тарґаса всміхаючись самими лише губами, але його очі залишалися холодними мов холодне золоте залізо. Він кинув свій холодний погляд на мене, впившись своїми чисто золотими очима здавалася прямо в душу! Мені навіть здавалося що він знає всі мої думки, і все про що я зараз думаю…

Його ніздрі затріпотіли в ледь вловимому поруху, але потім він зробив глибокий вдих, не відводячи від мене очей. Здивовано підвів світлі брови догори, жадібно зблиснувши очима.

– Отакої… – захоплено протягнув, але його захоплення одразу перебив злісний рик Тарґаса, що заступив мене відгородивши від незнайомця.

– Не смій! – гаркнув Тарґас.

– Здається зараз ці слова належить мені казати. – мовив сутності, скоса на неї зиркнувши – Адже вона моя істина пара.

– Не твоя! – прогарчала сутність – Вона наша пара!

– Справді? – знущально запитав незнайомець – Щось я не бачу на ній твоєї шлюбної мітки. Доре чи, ти що, так і не зміг приборкати власну другу сутність, що вона аж назовні вилізла, – глузливо скривив губи – а сам, то ти де? Ховаєшся в середині? 

– Не твоє діло!

– І справді не моє. – стенув байдуже бровами підтиснувши губи – Зі своєю суттю розбирайся сам, а в мене є справи куди важливіші! – незнайомець знову покосився на мене вже не такими холодними очима повністю ігноруючи сердите гарчання Тарґаса.

– Даро, я можу вас провести до ваших покоїв або ми можемо прогулятися моїми володіннями? Якщо бажаєте. – мовив приторно, солодким голосом що в мене навіть в горлі пересохло.

– Іди геть! – гаркнула сутність ледве не схопивши незнайомця за горло, але той встиг відскочити.

– Вона тобі не належить, Дикий! – грубо мовив незнайомець.

Але не встигаю обуритися від промовлених слів цього незнайомого, як наступні слова Тарґаса ошелешили мене ще більше!

– Так само як і тобі, Відблиску – тріумфально виголосив Тарґас – і не буде належати. Адже вона наша істина пара! 

Цей незнайомець був королем! Це саме той кого переміг в змаганнях Дикий!

– І чого ж “Ваша” пара ще, й досі не визнала у “вас” свою пару? – давив на нього Відблиск.

Тарґас не відповів, а лише грізно прогарчав утробним голосом. Щось в мене погане передчуття щодо того, що Відблиск теж почув в мені власну пару і тим паче мене турбувало зникнення власної мітки! Може попросити сутність поставити її знову, щоб уникнути нових проблем? 

– Цікаво – задумливо мовив Відблиск і з підозрою поглянув на сутність – Ти не можеш цього зробити?

– І з чого ти так вирішив? – єхидно відбив його колюче запитання.

– Тоді чому не поставив шлюбну мітку? – примружив очі Відблиск з підозрою розглядаючи Тарґаса.

Сутність напружилася ще більше, нервово стискаючи й розтискаючи кулаки до побіління кісточок. 

– Ну? Чому ж ти мовчиш? Невже і справді не можеш поставити мітку? – ледве не тріумфуючи, ставив запитання одне за одним.

Так, треба щось негайно робити, ато між ними вже скоро повітря почне струмом битися! Я крадькома глянула на сутність яка мала такий вигляд наче хотіла вбити Відблиска прямо зараз, але щодо цього я чомусь і не сумніваюся. Що саме цей варіант розв’язання проблеми в нього був найперший! 

Відблиск вже ледве не світився від кинутої ним здогадки, подумки плануючи вже новий план. Як я випалила:

– Це я попросила Дикого, поки що не ставити мені шлюбну мітку – я намагалася говорити якомога впевненіше, щоб моя брехня була переконливою, а брехати змішуючи правду з нею я вміла просто бездоганно! Все ж, я якось протягнула з Диким так на початку. Що навіть з міткою він не міг повністю зрозуміти кажу я йому правду чи ні. Адже перекручувала її так, що і сама ледве не вірила в неї.

На мене одразу втупилося дві пари очей. 

– Схоже ваша істина ще не визначилася чи хоче, щоб ви були її парою – солодко мовив Відблиск Тарґасу – Що ж, мені це й на краще! Адже я теж матиму шанс дістати прихильність, Моєї Дари! – Відблиск зробив помітний акцент на останніх двох словах.

– Вона тебе не обере! – виграшним тоном мовила сутність.

– Це ми ще подивимося. Адже на цей раз, я програвати не збираюся. – Відблиск м’яко мені посміхнувся – До зустрічі, моя Даро. З нетерпінням буду чекати нашої наступної зустрічі, що напевно буде так скоро.

Відблиск підмигнув мені пройшовши повз мене трохи ближче ніж потрібно, на що від обох драконів роздався застережливий гул один одному. Мене вивела з задумливого стану міцна рука що обхопила мене довкола, притиснувши до твердих грудей, мене потягли кудись в протилежну сторону. На цей раз, сутність не відпускав мене від себе ні на сантиметр, поки ми не дісталися до нашої кімнати.

Тарґас відпустив мене як тільки ми увійшли до кімнати, він знову тримав дистанцію між нами. Щоразу коли я намагалася до нього підійти, він робив крок в протилежну сторону від мене.

Мене дуже не покоїв його стан, адже він поводив себе знервовано увесь час крутячись на місці, стукаючи пальцями по підвіконню, наче загнаний в пастку звір якого спіймали мисливці. Сутність мовчала і не хотіла нічого мені говорити, кожен раз відповідаючи: “Все гаразд просто думаю.” Але спокоєм тут і не пахло!

Я не втрачала ніякої нагоди розпитати сутність, чи на крайній випадок хоча б просто відволікти на деякий час, щоб він трохи розслабився і відпочив. Але що я натомість отримувала у відповідь, і це: “Все гаразд просто думаю.” “Все гаразд просто думаю!” “ВСЕ ГАРАЗД ПРОСТО ДУМАЮ!” Та в мене скоро так око почне сіпатися! Він може відповісти щось окрім: “Все гаразд просто думаю.”

В мене вже просто мозок закипає від здогадок, що з ними! 

В такій напруженій атмосфері я протрималася до самого вечора, але далі мого терпіння і нервів вже не вистачало! Особливо не витримувала слухати його тупотіння туди сюди по кімнаті і насуплене обличчя, що так і казало, що ми в повній дупі!