-63-

Я прокинулася рано, хоч сонце вже давно і встало, але через густі гілки дерев сонячні промені заледве пробивалися. Трохи розім’явшись, помічаю що з усіх привидів зі мною залишилося тільки п’ять це Соні, Грейсон і однорука жінка цілителька, кремезний бородатий чоловік і хлопчик. Їсти мені не хотілося, тому я одразу пішла перевірити, чи не прокинувся Нокс.

Чим ближче я підходила до нього, тим швидше гупало моє серце що окрім його стуку у власних вухах я нічого більше не чула. До Нокса лишалося всього декілька кроків, що нас розділяли. Сівши біля нього я доторкнулася до його руки, вона була теплою і це мене трохи заспокоїло. Ноксове дихання було ще глибоким і рівним, отже він ще не прокинувся.

– Не хвилюйся люба, він ще спить – звернулася до мене однорука жінка.

– Він за ніч зовсім не прокидався? – запитала не відводячи від сплячого дракона очей.

– Ні. – тихо відповіла жінка і я подивилася на неї, вона нервово переступала з ноги на ногу щось квапливо обдумуючи.

– Щось не так? – звернулася до неї, а вона підтиснувши губи нарешті відповіла.

– Пані Маріє – вона назвала мене на ім’я – нам Соні розповів, що ви прийняли його вам служити і я тут подумала… якщо ви не проти, звичайно… Я б хотіла теж вам служити, якщо можна? А якщо вас бентежить те, що в мене немає однієї руки, то ви не хвилюйтеся! Я добре справляюся і з однією! Я можу лікувати будь-які поранення і знаю купу рецептів ліків! – швидко додала вона ніяково дивлячись в мою сторону.

– Я б теж хотів вам служити пані – пролунав грубий голос бородатого чоловіка.

– І я! – вигукнув за чоловіка хлопчик.

– Але навіщо вам всім мені служити? – незрозуміла я їхньої наполегливості.

– Розумієте, пані – почав чоловік – ми не можемо залишити цей ліс навіть після своєї смерті, а сидіти тут ми вже більше не можемо. Ми хочемо бути хоч трохи потрібними, а не тинятися без діла по лісу увесь час. Тому, ми вас і просимо, щоб ви нас взяли до себе. Адже ви темна і ви можете нас бачити й чути і саме тому, ми й не хочемо впускати таку можливість.

Три привиди стояли довкола мене очікуючи на мою відповідь якої я і сама не знала. Чи варто брати їх з собою? Мені звичайно шкода їх, але і приймати кожного хто попроситься я теж не можу. Це мені життя наочно показало з випадком з “Червоними”. Хто знає, що вони були за люди при житті.

– Пані – мовив знову хлопчик – я вмію швидко бігати і міг би прибирати і носити речі, а ще допомагати по господарці! А Бен вміє гарно справлятися з деревом і майструвати речі! – він вказав на бородатого, кремезного чоловіка. Отже, його звати Бен, а хлопчика начебто звали Кай?

– Бери дівчино, ти не пошкодуєш про свій вибір – за дерева мовив Грейсон виходячи за нього до нас – я б теж хотів піти з тобою, бо сидіти в цьому чортовому лісі мені вже остогидло! А натомість я б міг допомогти тобі опанувати твою силу темних, все ж я теж темний і добре знаю що це таке. Міг би і тебе навчити всього що знаю сам. Ну так що, береш нас із собою? – хитро мовив Грейсон точно знаючи, що тепер я не відмовлюся особливо після їхніх таких собі міні “резюме”.

– Добре можете залишитися – здаюся і розвертаюся до жінки, все ж вона була єдина чийого імені я ще не знала – Як тебе звати?

– Мене? – розгублено запитала в самої себе, а потім відповіла – Я Кея.

Минулої ночі (розмова привидів). 

Соні залишився наглядати за Ноксом всю ніч, поки той ще не прийшов до тями. Він поглянув на сплячу темну під деревом і в його думки увірвалося розуміння, що він вже мертвий. Ця думка для нього була настільки незвичною, що Соні не міг зрозуміти, як все до цього дійшло? Адже ще минулої ночі він був живий… сидів у камері прикутий ланцюгами по ногах і руках, поки його не закатував Тінь.

Соні підвів погляд до нічного неба спрямувавши свій погляд на сяючі зірки і повний місяць, що давав слабке світло.

– І що я тут роблю? – прошепотів до себе Соні.

– Ти наглядаєш за нашим новим приятелем – за спини відгукується знудженим голосом Грейсон і Соні різко розвертається до нього.

– Що тобі потрібно? – вороже запитав Соні на що темний лише засміявся.

– Мені нічого не потрібно, хлопче. Ти ж поки йшов за нами слідом, теж чув її розповідь?

Молодий дракон мовчав.

– І не бреши мені, хлопче! Я ж бачу, що ти знаєш про що я – твердо мовив Грейсон.

– Чув – стримано відповів Соні, але в його голосі все одно відчувалися нотки злості.

– От і добре. 

– Тобто “добре”? – не довірливо запитав Соні.

– Ти ж, вже напросився до неї. Побачив що Марія добре ставиться до драконів і сам вирішив служити їй з власної волі.

– Це не ваше діло! – злісно гаркнув Соні Грейсону.

– Справді? – глузливо мовив темний – Хлопче, я не той кому варто показувати свою гарячу кров тільки, тому що я тобі не сподобався. – беземоційно мовив. – Я не твій ворог. Все ж, ми обидва мертві і битися нам один з одним немає ніякого сенсу.

– Чого ти хочеш? – запитав Соні міцно стиснувши щелепу.

– Все що мені треба, так, це знайти виродка Сілко Райта відомого вам під ім’ям “Тінь!” Мені треба віддати йому маленький борг за те, що він мене вбив! – просичав темний.

– І я тут, до чого?

– Ні до чого – відмахнувся темний – просто мене цікавлять думки інших істот. А ще, я теж мислив над тим щоб піти на службу до Марії. – Грейсон підвів погляд до зірок – Та й сидіти мені тут вже остогидло…, а ще, мені подобається це дівча. З неї вийде гарна темна, якщо її навчити правильно використовувати свою силу. – на Грейсовому обличчі промайнула тепла усмішка.

– Хм, треба ж, а ти можеш бути нормальним коли захочеш, старий. – буркнув Соні розтягнувшись в глузливій посмішці.

– Ах ти малий гівнюк! Мені взагалі то було всього лише сорок дев’ять коли я вмер!

– Всього лиш – кинув колючку Соні – і ти, ще мене називаєш малим гівнюком? Та мені куди більше років, чим тобі старий! Чи краще сказати, малий?