-58-

Ноксор.

Я вмостився у розваленому кріслі намагаючись витерпіти все, що вона мені зараз збиралася розповісти. Мене відверто почала дратувати ця вся ситуація з розмовою, все що я зараз хотів це як найшвидше звідси піти і не чути більше її брехні. Навіть якщо мені  доведеться переховуватися у норах разом з Вирвами, аби тільки це все скінчилось.

“Послухай хоч трохи, можливо ми дізнаємося щось корисне.” – пропонує мені Таргас.

“Як на мене все що ми зараз будемо слухати так, це її брехні.” 

“Не рубай з-запалу, думай розумом, а не емоціями.” 

На останнє зауваження своєї сутності я нічого не відповів, а лиш сидів і чекав поки Маргарита збереться з усіма своїми “правдивими історіями” і почне розповідати мені. 

Вона пригадала мені про той вечір, коли я все таки наважився розповісти їй своє справжнє ім’я в надії що, вона мене прийняла і мені більше немає в чому сумніватися але саме ця ілюзія і була моєю помилкою. Про що я взагалі тоді думав, шмат ідіота! Адже я навіть не підтвердив власної шлюбної мітки! І вона може зараз в будь-який  момент просто позбутися її, вона скористалася цим щоб витягти з мене якомого більше інформації і маніпулювати мною й при цьому виглядати невинною! Що начебто то, я такий дурень і сам все їй розповів! 

“Заспокойся.”

“Я спокійний наскільки це можливо.” – відповідаю одночасно своїй сутності і їй, що пам’ятаю цей чортів вечір!

Я відпустив усі свої інстинкти і чуття щоб як слід слідкувати за її емоціями, почуттями, фізичним станом і правдивістю її слів. Раз вона хоче поговорити відверто.

Мій слух вловлював наскільки сильно в неї тремтить зараз голос і б'ється серце що здавалося от-от випригне. Вона назвала своє ім'я і це була правда. Значить мені не здалося що, вона використовувала не своє ім’я. Наприкінці речення Марія почала нервово затинатися в словах але все таки продовжила і договорила.

– … я не з цього світу. – швидко викинула і підвела на мене переляканий погляд закусуючи нижню губу зубами в малій паузі і продовжує далі. В ніс б’є легкий запах крові від прокушеної губи але незважаючи на це, в її словах я не відчув брехні.

Марія опустила погляд в підлогу й почала розповідати нервовим голосом вже, де саме проживала і це теж було правдою. Місце, світ, це не брехня. 

Я мимоволі вирівнявся в кріслі, а тіло охопила напруга і шалена цікавість, мій слух став гостріший і я жадібно впитував в себе кожне її слово уважно стежучи за її реакціями як і зовні так і емоційно.

Далі вона почала швидко переповідати як саме потрапила сюди. Мене почало проберати наскрізь від сили її почуттів зараз і від того, що саме вона мені говорила. Розповідала про дивну будівлю, бібліотеку, дивну бабцю, книгу і вірш та інструкцію до нього. В її голосі я відчував малі але помітні істеричні нотки які тільни набирали свої оберти. Я навіть почав хвилюватись за неї, бо навіть я, в такому емоційному вирі навряд чи стояв так спокійно на місці.

Марія боязко підвела свої очі на мене, а в них я бачив все той же переляк і німе питання, чи я ще й досі вірю її словам. І зараз я міг сказати що, так. Я вірю в те, що вона каже, Марія зараз мені не брехала і її стан тому підтвердження. Вона сама зараз хоч і не свідомо розкрилася мені як відкрита книга, дозволяючи мені бачити про себе все.

Марія продовжила далі але вже більш спокійно, хвилювання в неї від цього не поменшало, а навпаки його значно побільшало. Вона різко зупинилася роблячи невелику паузу і саме цей невеликий проміжок часу, вдарив найболючіше. 

Я відчував різкий приплив емоційного болю наскільки сильного, що його цілком вистачило щоб зійти з розуму. Саме це відчуття било мені не тільки по загострених відчуттях, а й по всьому моєму нутру, суті і не до кінця сплетеній душі. В мене з’явилося палке бажання підскочити з місця і схопити її в свої обійми, забравши собі цей біль аби вона його не відчувала.

Вона продовжила розповідаючи про свої дії і думки про хворобу.

Вона було хвора?

Розповіла, що потім втратила свідомість і вже прокинулася в тілі Маргарити. Марія знову підвела свій погляд на мене в очікуванні моєї відповіді. А я був ошелешений почутим! Я не міг вимовити і слова, поки не пройшов деякий час. 

Після мого запитання, вона почала розповідати мені все що дізналася про те, як саме перемістилася до тіла Маргарити знову пригадавши про ту стару. Я по-пустив свій погляд вниз, можливо та стара причетна до її переміщення? Раз, Марія так часто про неї згадує та, і по її словам саме вона порекомендувала їй ту книгу, сказавши їй прямим текстом що саме на неї може чекати.

– Маріє. Скажи, а як саме було звати ту бабцю, ти знаєш? – запитав в неї дивлячись тупим поглядов в підлогу.

– Так. – почулося тихе.

– І як саме? – я подивився на неї, з нетерпіння чекаючи на відповідь.

І я її отримав, але від почутого мене як наче живого в окріп закинули. Бо тією старою виявилася Пра-матір драконів Мірела! І це означало, що вона була ще й досі живою! Від хвилювання і купи здогадок я не міг всидіти на місці, підійшов блище до Марії і запитав ще дещо:

– Вона тобі говорила ще щось, окрім свого імені? 

– Ну ще до того як вона мені наснилася, Мірела говорила що мені треба знайти тебе і на цьому все. 

Від почутого я випав в осад. Пра-матір просила знайти мене? Але навіщо? Так ще, й відправила мою пару в інше тіло для цього.

“Пра-матір драконів відправила для нас істину щоб ми її зустріли.” – гуркотів радісно Тарґас – “А ще, це значить, що Пра-матір ще й досі існує і ми можемо дізнатися як саме продовжити своїй парі життя!”

“Знаю” – погоджуюся з своєю сутністю, оскільки за стільки років мені так і не вдавалося знайти власну істину. Я вже починав думати, що її взагалі немає і майже так і було, бо як виявилося вона знаходилася не в одному світі зі мною! От і склалися всі відповіді що до того дивного відчуття, що її аура дещо відрізнялася як і її поведінка.