-55-

Ноксор.

Коли ми прийшли до Жадани я був цілковито впевнений у тому, що ця зустріч буде не з найприємніших і пройде не найкращим чином. Ще йшовши за Хмаринкою, мене дещо насторожило в їхній розмові і це “все ж недарма ми такі давні подруги”. 

Вони знайомі, в цьому Хмаринка мені і зізналася але на моє запитання “наскільки довго?” Вона відповіла, що лише декілька разів з нею перетиналася і все. А от, судячи як саме розмовляє Жадана… це значить, що вона давно вже зна її. Адже, ця сучка так просто до себе нікого не підпуска, навіть коли і просто познущатися чи провчити хоче. 

Але тоді постає лише одне питання. Хмаринка мені збрехала. Тоді, чому і навіщо? Та й, тоді я не відчував від неї брехні… вона, говорила правду… чи все ж, ні? А якщо навіть і збрехала, як в неї вийшло приховати від мене брехню?

“Тебе бентежить той факт, що ти не розумієш де правда, а де брехня? Адже з однієї сторони вона каже правду, а з іншої… вже інша особа говорить інше що теж по суті правда але протилежне до слів Хмаринки, що робить правдивість її слів не можливим.” – висуває свої роздуми Тарґас.

“Саме так.” – погоджуюся з ним бо й сам вже не розумію де правда, а де брехня. І хто з них бреше, чи діло в тім, що обидві говорять мені правду але зовсім різну?

“Не заплутуй себе і мене ще більше, краще простеж за їхньою розмовою і проаналізуй її стан. Тоді, ми і матимемо хоч дріпку інформації і зможемо дізнатися що, є правдою, а що ні.”

“Гаразд.”

Не знаю чому але щось дуже огидне лізе мені в голову, якийсь спогад і до біса знайомий. От, тільки не можу ніяк пригадати… і цей спогад був пов’язаний з Хмаринкою, адже я десь її вже бачит і знав от, тільки де і при яких обставинах?

Що ж, якщо пощастить, зараз я зможу щось про це та й дізнатися і питання з давнім спогадом може бути вирішеним.

Я сідаю по праву сторону від Хмарини, вона трохи нервує і я це чітко відчуваю але навіть так, не подає виду що знервована. І це добре.

Починаю уважно слухати про все що вони говорять, поки не чую нічого корисно, звичні розпитування про шлюб і справи. Уїдливу новину суки про “екслюзивні ланцюги” пропускаю повз вуха, адже це мене зараз не цікавить. Я вже вдосталь наслухався цієї маячні.

Мені на слух потрапила цікава фраза: “Тоді коли ми робили свої маленькі витівки?” Значить я не помилився що, десь вже бачив її. 

Намагаюся прислухатися до своїх відчуттів щоб зрозуміти відповідь Хмаринки, зараз вона бреше і я чітко це відчуваю але що, то було тоді? 

Так проходить ще деякий час не без моєї участю, і нажаль це сученя все ніяк не може змиритися з тим, що в неї забрали її “іграшку”. Так би й придушив її зараз! Дістала!

Сиджу спокійно до, тих пір, поки не вловлюю одну розмову… яка намертво засіда в моїй голові і колишніх спогадах, коли Жадана промовля: “В мене й досі перед очима твоя завзятість, твоє шаленство і задоволення коли ти шмагала батогом цього шкодливого дракона.” І мене як ошпареного накриває хвилею власних давно забутих спогадів!

Я все пригадав! І згадав, звідки мені здається що, я знаю Хмаринку! Це була вона! Вона була тією, хто знущався тоді наді мною! Маргарита! 

Мене накрило лютю! Все що я зараз міг, це сидіти і слухати все те, що вони зі мною робили! 

“Не вздумай зараз зірватися. Ти мене зрозумів?” – крижаним тоном промовив Тарґас. Схоже йому теж не до вподоби ця новина, адже його гнів я теж відчуваю який так чудово змішується з моїм воєдино додаючи пекельного жару в мою кров!

Під кінець цієї нещадно інформативної розмови, я заледве міг себе стримувати поки ми йшли до виходу. Я ще ніколи не відчував такої злості в собі, хоча стривайте, вже відчував коли зустрів Ілайю! І зараз все повторювалося, а я дурень знову на це повівся!

Ми зупинилися біля зачинених воріт але вона не поспішала повертатися до мене обличчям, я відчував від неї липкий страх. Що, невже тільки зараз зрозуміла що з вогнем гратись не можна? Моя рука мимоволі сіпнулася в її напрямку але одразу повернулася назад, після попередження.

“Не смій її чіпати!” – гарчить розлючено Тарґас – “Як би сильно тобі зараз не хотілося її вбити, не смій цього робити! Вона! Наша! Істина пара! Ти мене зрозумів!”

Тарґас все продовжував розлючено ревіти, адже зараз мною могли легко керувати голі інстинкти засновані на чистій люті і помсті!

Вона нарешті розвертається до мене, в її погляді я бачив переляк але мені вже було байдуже, що саме вона відчуває. Адже вона, мене зрадила і використала заради ж власної розваги! 

Знімаю з себе увесь одяг і передаю їй. Ненавиджу!

– Я готовий летіти моя пані – говорю відсторонено і присідаю щоб вона залізла на мою спину. Набираю розгін і перетворююсь, піднявшись вже на достатню висоту, в мене прослиза она думка в голові:

“Може скинути її прямо зараз?”

“Не смій!” – гарчить з розлюченим вереском Тарґас – “Тільки спробуй зробити хоч порух і я заберу контроль над тілом!”

“Забереш? Хіба тобі самому не огидно те, що тебе знову обманули! Й використали! Принизили!” – ревів розлючено йому у відповідь.

“Дратує! Ще й як, дратує!” – відповіда.

“Тоді в чому твоя проблема?! Тарґасе! Ми можемо покінчити з усім прямо зараз!”

“Закрий рота, недоумок! Тобою зараз керують емоції, а не здоровий розум, кретин! Навчися нарешті себе опановувати!”

“Опановувати! І як по твоєму я маю це робити?!” – гарчу.

“Стулися нарешті і спочатку доберися до маєтку, а потім іди до себе і опануй себе! Почни мислити розумом, а не емоціями через які потім мучишся бо не зміг стриматися!”

Між нами постала довга тиша поки Тарґас знову не заговорив:

“Ноксоре! Слухай мене зараз дуже уважно! Якщо ти, спробуєш заподіяти хоч якусь шкоду нашій істині поки будеш не при здоровому глузді, я заберу контроль! Ти зрозумів?” – з повною холоднокровністю звертається до мене.