-47-

М-м-м-м-м. Як же добре. Коли востаннє мені було так добре спати в ліжку і так тепло, особливо ніжна постіль під моєю щокою це щось, і ковдра яка так добре прилягає до тіла...

А хіба постіль повинна бути така на дотик? А ковдра настільки важкою?

Я не ворушачись розплющую очі і завмираю від шоку. Я лежала на грудях! І не просто якихось там, а на грудях у Нокса! Як так взагалі вийшло що ми спимо в одному ліжку? Та я щей і обіймаю його за голий торс, притулившись усім тільцем закинувши на нього ногу!

І схоже, він теж не втрачав нагоди обхопивши мене ззаду за талію рукою, а іншою рукою тримаючи мене за оголене стегно! І чому взагалі, я лежу в одній лиш сорочці яка задралася майже оголюючи увесь мій зад?! Я ж була в штанях!

Та я навіть не пам’ятаю як переодягалася! Та що там переодягатися, я не пам’ятала навіть коли заснула і як! Так ще й, цей лежить лише в одних штанях без сорочки.

І що ж, тепер робити? Що робити? Як виповзати з цих кліщів?

Прислухавшись ще, я зрозуміла що дракон ще спав, по його розміреному диханю і серцебиттю. Спробувала тихенько поворухнутися так щоб не розбудити дракона і не задерти поділ своєї сорочки ще вище але цей лускатий тримав мене намертво! 

А якщо встати на повному пофігізмі, наче так і треба і не зважати на хтиві коментарі від сплячої красуні? Та ні, я так не можу. І чому скажіть мені на милість, я постійно потрапляю в такі незручні ситуації?! У яких не тільки я можу про щось не те подумати, а й інші!

Як же я хочу заплющити очі і знову розплющити, і щоб це все, виявилося лише сном але чудес не буває, принаймні зараз. Спробувавши ще раз вилізти з під міцних обіймів дракона, в мене намітився хоч який-неякий але прогрес. З гнучкістю змії, я повільно але потроху рухалася до своєї мети. Доки міцні руки не притисли мене до ліжка і не потягли назад, у попереднє положення.

– Знову тікаєш? – пролунав сонний голос дракона у мене над маківкою.

– Я не тікаю.

– Та невже? І зараз це не була маленька спроба втечі? Яку я успішно перехопив.

– Ні.

– Не бреши мені Хмаринко – пробурмотів мені у волосся, повільно погладжуючи мені оголене стегно великим пальцем. Я злегка підвелася впираючись руками драконові в тверді груди.

– І хто сказав що я тікаю? – запитала в нього, дивлячись прямісінько в заспані жовті очі які радісно посміхалися – І взагалі відпусти мене! – я намагалася відсторонитися від нього але була притиснута до його тіла ще сильніше.

– А хтось вчора говорив зовсім інакші слова. – з насмішкою в голосі промовив Нокс – Ти вчора ввечері була така наполеглива тягнучі мене за собою, щоразу кажучи щоб я залишався з тобою. – наприкінці його розповіді на обличчі дракона розтягнулася самовдоволена посмішка, а в мене спалахнуло обличчя червоним від сорому.

Як я взагалі могла таке зробити!? Та й взагалі, чи я робила таке вчора ввечері, чи ні? І він зараз лише кепкує з мене!? Та що ж я вчора таке витворяла після нашої розмови, що нічого не пам’ятаю!

– Я такого не казала! – почала заперечувати.

– Ще й як казала, я можу навіть процитувати слово в слово що ти тоді сказала. – і його рука в мене на талії, втиснулась в мене сильніше – Ти казала: “Ноксику, ходімо зі мною в ліжечко, я не хочу спати сама цієї ночі.” Ти навіть кинулася на мене, і повалила мене власноруч на своє ліжко. – тим часом, його рука продовжувала вже повільно піднімати тонку тканину сорочки вгору ще більше оголюючи мій зад.

– Не може такого бути! Я такого не робила! – з повним жахом у очах промовила.

– Ще і як може, моя Хмаринко.

– А ти що? Навіть і не протестував в такому разі, коли я тебе тягла!? – дракон єхидно розтягнув губи у посмішці оголюючи зуби.

– А навіщо мені було протестувати? Я був навіть не проти від такої ідеї.

– А я проти! І годі вже стягувати з мене сорочку! – його рука зупинилася. – Я взагалі не пам’ятаю щоб таке було.

– Що зовсім нічого не пам’ятаєш? – цікавиться.

– Ні. І це мене дуже хвилює.

– Можливо це був побічний ефект від угоди.

– Тобто побічний ефект? Ти нічого про таке не згадував? – обурилась.

– Тому що, таке нізким майже не трапляється. Тільки з тими, хто ще не звик повністю керувати своєю магією, тобто з дітьми до п’яти семи років. А судячи по тобі, ти вже давно не мале дитя. І я не знаю чому воно на тебе так подіяло. Хіба що…

– Хіба що, що?

– Хіба що, ти не вмієш керувати своєю магією, що не можливе.

– І чому ж не можливе?

– А хіба ти від свого народження і до сьогодні не навчилася користуватися своєю магією?

В тому й річ, що я і в принципі ніколи її не мала до тепер. І про всі її побочки і цікаві штучки не вкурсі.

– В мене виникли з цим деякі складнощі.

– Щось мені здається, що ти не договорюєш Хмарин… – я приклала йому пальчик до губ.

– Якщо я так сказала, значить так і було, і ніяких недомовок я не робила. І взагалі, мені здається що про затягування в ліжко ти вигадав і я такого не робила.

– І з чого ти взяла таке рішення, якщо нічого не пам’ятаєш? – хитро прищурив очі.

– Бо я цього не пам’ятаю, значить цього не було.

– Отже, якщо ти кажеш що цього не пам’ятаєш, значить цього й не було? – задумливо простягнув – То це означатиме що, якщо я про щось забуду, це теж буде рахуватися що цього не було? Хм-м, чудове рішення Хмаринко, мені подобається. Тоді я думаю, ти будеш не проти якщо я зараз зроблю ось так.

Нокс перекочує мене на спину притискаючи мене своїм тілом до ліжка нависаючи наді мною.

– Що ти робиш? – спантеличено сіпаю кінцівками намагаючись взяти цю ситуацію під контроль.

– Нічого моя Хмаринко, лише хочу добре провести цей час зі своєю дружиною.

– Що? Ні, ану злізай з мене! – упираюся руками в його плечі і намагаюсь відштовхнути дракона.

– Але ж ти казала, якщо цього не пам’ятати значить цього й не було. Я лише про це забуду і все. Хоча мушу визнати, про таке забути буде дуже й дуже важко – останнє він промовив в дюймі від моїх губ, майже пошепки. Якби я поворухнула в цей момент хоч трішки голову, наші губи доторкнулися.