-46-

Я відчувала, як піді мною змінювалося його тіло. Все ставало обємніше, м’язи наливалися збільшуючись у розмірах, а замість шкіри я відчула шорстку луску. Мої руки почали розходитись в різні боки, бо шия в дракона стрімко збільшувалась як і все його тіло.

Невдовзі, я вже сиділа на спині в дракона між крильми. Капець, та тут вже шалена висота, мабуть футів з десять не меньше, а може й більше. І він ще хоче летіти! Та мені і цієї висоти вистачило щоб передумати і, ті додаткові питання, вже здаються не такі й потрібними.

Дракон трохи заворушився приводячи мене до тями, хапаюся за два величезних шипи у нього на спині, Дикий повертає голову назад, напевно перевіряє чи я випадково не сповзла з нього. 

Пересвідчившись що я на місці відвертається і змахує масивними крилами. Я на мить заплющую очі вчепившись в два нещасні шипи, до тих пір поки гудучий навколо мене вітер не заспокоївся.

Наважившись розплющити хоча б одне око, я насторожено оглядаю все навколо і одразу охаю.

Від величезного приголомшення! Як же тут було гарно! Ми летіли поміж густих білих хмар, які прикривали вид на землю, а над головою було суцільне нічне небо всіяне зірками.

Від такого видовища в мене перехоплювало подих… я ніколи й не думала що, тут може бути настільки гарно. Теплий літній вітер дмухав мені прямо в обличчя лоскочучи своїми невидимими пальчиками і розтріпуючи моє волосся. 

Я навіть почала заздрити птахам… бо, вони бачили цю красу кожнісінького дня, здіймаючись щоразу вгору в безкрайнє небо.

Хотіла б я мати власні крила, щоб коли захотілося можна було втекти від усіх своїх проблем, отак, летячи серед хмар і нічного неба з сотнею зірками, а то і тисячі. Втекти хоча б на декілька годин. Мені б і цього вистачило.

Я знову звернула свою увагу на дракона, він і дійсно летів рівно й обережно. Розмірено махаючи крилами ловлячи потоки повітря, розглядаю початок основи крил на спині переходячи вперед до голови, яка мала декілька величезних шпичаків що нагадували корону. 

Луска Дикого переливалася від чорного кольору до темно фіолетового, надиво, що стало для мене неочікуваним відкриттям, луска дракона та й взагалі тіло виявилося приємно теплим.

До того, я вважала що їхня температура тіла така сама як у змій або ящерів і залізши на нього відчувала б, цю пробираючу до нутрощів прохолоду яка неприємно торкалася шкіри.

Але ні. Від дракона линуло приємне тепло, як від тліючої вуглинки в каміні. Торкаюся долонею до шиї дракона проводячи по лусочкам пальчиками, які від мого дотику почали підійматися наче випрошуючи ще більше ласки. 

Провівши в черговий раз по лусочкам які піднімалися, піді мною про вібрувало задоволене муркотіння дракона яке розносилося по всьому моєму тілу, проникаючи в кожну частинку моїх нервів приємно лоскочучи.

**********

Дракон.

Коли ми тільки злетіли, я відчував величезну паніку яка йшла від неї але, як тільки я вирівнявся серед хмар, прислухався до чуттів сильніше. І через деякий час, відчув її захоплення яке приємно било по нервах кажучи мені що моїй Хмаринці сподобалося літати. Я навіть чув як шалено б’ється її серце.

Звичайно шкода що я втратив одну свою малесеньку таємницю, коли сказав що відчуваю її стан. Але те було того варте! Особливо вираз її обличчя і розуміння того, що я увесь цей час знав що вона мені брехала, тоді в цій маленькій хмаринці крутилися неймовірна купа емоцій і почуттів, які ж і суперечили один одному.

Раптом я відчув приємне погладжування уздовж моєї шиї до спини. Вона водила своїми маленькими пальчиками туди сюди, граючись з моїми нервами і витримкою.

Ще один чуттєвий дотик від якого я не стримався і видав задоволений стогін. Все ж, це було до Драконячої матері приємно!

Відчувати кожний її дотик, реакцію, відповідь.

Ще трохи політавши я почав знижуватися, до землі залишалося вже метрв з десять, тому вирішив вже перекинутися назад. Часу поки ми будемо приземлятися мені вистачить щоб встигнути підхопити Хмаринку.

Моє тіло почало зменшуватися, а за спини почувся відчайдушний писк що супроводжувався панікою. Набувши вже більш людської форми підхоплю її під стегна, а вона тим часом вчеплюється мені в шию зі спини як злякане кошеня яке здирають з дерева.

Приземляюсь на землю і обережно відпускаю Хмаринку, вона ж млявим ковалком сповзає донизу. Вирішую піти до свого покинутого одягу і спершу натягнути хоча б штани, щоб не так сильно її бентежити.

Натягнувши на себе вільну сорочку обертаюся до Хмаринки, вона все продовжує стояти на тому місці де я її залишив.

“З нею все нормально? Може в неї шок?” – прокоментувала сутність.

Підходжу до неї.

– Хмаринко, ти як? Ти сильно злякалася? 

Хвилина. І вона повільно підіймає на мене погляд з широко розплющеними очима. Ще одна хвилина і мене накриває потужною хвилею її емоцій! Причому їх було настільки багато, що мені було складно розібрати її стан. Гнів. Радість. Збентеження. Роздратування. І ейфорійна насолода.

І я вже дійсно почав переживати за її стан, бо ще ніколи не зіштовхувався з таким.

– Хмари… – вона перебила.

– Це… Це було… ПРОСТО НЕЙМОВІРНО! – радісним вереском кричить мені у відповідь на моє німе питання яке не встиг поставити. Від такої відповіді я навіть трохи отетерів.

– Я і не думала, що це може бути настільки… настільки.. – вона швидко намагалася підібрати назву своїм емоціям – До біса гарно! Це такі неймовірні відчуття що, я навіть слів таких не знаю щоб їх описати! 

– Я ж казав що тобі сподобається.

– Сподобається? Та я в захваті! – вимовляє писклявим тоном який радісно рвеця з середини.

– Приємно чути – моє обличчя перекошує задоволена усмішка – Ну що, перейдемо до основної частини нашого вечора, чи ти вже не хочеш? – нагадав їй про нашу маленьку домовленість.

– Звичайно я про це не забула! 

– Тоді ходімо присядемо, бо щось мені підказує що розмова у нас буде довгою.