-42-

Минуло вже два тижні відколи я сюди потрапила. І так само, я проводила доволі довгі роздуми над ще однією новиною, над якою довго роздумувала, я вирішила не чіпати татуювання але драконові про цю новину ще не сказала, і поки він ходив по будинку з жалібним поглядом як у цуцика, який проситься щоб його не вигнали на двір. Я намагалася говорити з Диким, щоб краще його пізнати ми снідали, обідали і вечеряли разом. І я не впускала можливості щоразу дізнатися його ім’я але він, постійно то переводив тему, то відмовчувався. 

І на протязі трьох днів, я намагалася розібратися у створенні тіл скерепі, по даних мені схемах але вони виявилося заплутаніші ніж я гадала. 

Повернувшись в черговий раз до майстерні я знову спробувала зробити скерепі для Лайона і Ненсі.

– Та-а-ак. Що нам тут потрібно зробити? – я зазирнула в схему.

“Для будови тіла, потрібно розтерти біле каміння “Білий скарб-Леї”, потім перемішати перетерте каміння з “Золотим сяйвом” і перемішувати все це до тих пір поки не вийде густа маса, схожа на глину.

Примітка: для виготовлення “Золотого сяйва”, потрібно набрати теплої води в ємність, додати сік плоду “Жовтого сонцю”, проварити пів години на вогнищі і додати трохи твоєї крові змішаної з власною магією в рідкому стані.

Після завершення і доведення до потрібного стану речовини для створення скерепі. Вам потрібно виліпити приблизну фігуру потрібного вам розміру й форм. 

І для надання завершеного вигляду, треба сконцентрувати вашу магію яку ви влили до Золотого сяйва, і уявіть у мілких деталях всю будову тіла і обличчя. Після цього, ви отримаєте повноцінне тіло скерепі, у яке можете помістити штучну душу у районі грудної клітини, де знаходиться серце.”

Начебто нічого складного але… гемору багато! Добре, спробую для початку розтерти каміння “Білий скарб-Леї”, враховуючи що скульптуру прийдеця ліпити у повний зріст моїх привидів, матеріалу знадобиця багато. Я лише надіюся що до кінця дня, я не зітру собі руки, а то і собі потім прийдеться робити протези.

– Ну що погнали! – промовила до себе, з повною готовністю підкоряти гори.

Я дістала зі сховку величезний мішок з камінням і по трошки пересипала його до жорнова, щоб подрібнити в муку але почавши крутити за ручку величезну каменюку, що важила мабуть тони! І як виявилося, розтерати камені, не так то й легко!

І що ви думаєте, після двох годин пихтіння мій ентузіазм зробити скерепі, впав до нуля. Та блін! Та це яким треба бути сильним, щоб усе це перемолоти! Я уявляю яким качком був Вільям, якщо він клепав цих скерепі, направо й наліво!

Ні, мені треба щоб хоч хтось допоміг перемолоти каміння. І з усіх можливих кандедатів на цю роль, мені спадає лише один претендент. Дикий! Думаю, трохи робочої сили мені не завадить.

І через хвилин двадцять, я вже стояла під дверима дракона вся в білому пилу. Якщо не враховувати ще двох привидів, зараз я нагадувала третього привида цього будинку. Постукавши в двері зазирнула у середину.

– Можна? – запитала у дракона на що він кивнув.

Схоже його дуже здивував мій зовнішній вигляд і я зараз його цілком розумію, я б теж здивувалася якби до мене в кімнату зайшов майже привид.

– Хмаринко, щось сталося? – стурбовано запитав Дикий.

До речі, хоч як я не намагалася змусити Дикого називати мене Маргаритою, в мене нічого не виходило. Як би я, з ним не сперечалася, не кричала на нього і не давала маленьких копняків ліктем, дракон все продовжував мене називати Хмаринкою! За цей увесь час, він ні разу не назвав мене на ім’я, винятком є коли ми знаходимося не самі і він може називати мене Маргаритою але і то не завжди.

– Ти б не міг мені з дечим допомогти?

Погляд дракона пожвавішав від того що за увесь цей час, я вперше попросила в нього про допомогу в якості фізичної сили. Надіюся його ентузіазм не впаде через хвилин двадцять, коли дізнається що саме я від нього хочу.

– Ходімо в мою майстерню, я краще покажу що мені потрібно зробити – через пару хвилин ми добралися до майстерні – Вибачаюся за безлад, тут трохи пильно від каміння. Мені треба щоб ти крутив жорнова, а я тим часом буду потроху засипати каміння.

Коли дракон побачив чим саме я займалася увесь цей час, подивився нахмуреним поглядом на мене.

– Ти сама крутила ці жорнова? – запитав дракон з часткою ображеності. І на що, він ображається? Що я не припахала його раніше?

– Так. А що? – якщо не спитаю мене ж розірве від цікавості!

– Чому ти мене раніше не попросила це зробити?! І взагалі, чому цим займаєшся ти, а не твої слуги чи помічники? – видав дракон як суворий вчитель до дитини.

Ого! Він тільки що тираду видава! Дикий і дійсно біситься і за того що я роблю це сама? І не попросила у нього допомоги з самого початку?

– Я люблю виробляти всі свої вироби самотужки, включаючи усі етапи виробництва.

– І що ж, ти виготовляєш?

– Ляльок – випалила, хай дума що це якісь маленькі гарненькі ляльки, замість того коли дізнається що прямо праворуч за ним знаходиться цілий склад з скерепі в повний зріст дорослої людини і ще купа химерних істот, а ще трохи далі замкнені душі. В мене б дах зірвало, якби я побачила таке вперше і мені б не пояснили що то таке.

– Тоді давай приступимо до роботи, нам потрібно намолоти багато порошку!

І дракон став за велику довгу ручку, яка була прикріплена до жорнова й почав її крутити… 

Очманіти можна! Як в нього це так легко виходить! Наче він не величезну каминюку обертає, а просто каву перемелює в ручному подрібнювачі! Тим часом, як я дві години крехтіла над тим щоб просто набрати розгін на обертах і то ледве виходило!

Може йому комплімент зробити? Щодо роботи. Чесно кажучи, Дикий за роботою виглядає доволі спокусливо. Сильні м’язи рук грають під сорочкою у якої рукава були підкочені до ліктя і розтібнуті три верхні гудзики, міцна стійка, рівно розведені плечі, зосереджене обличчя з твердим підборіддям, крапельки поту які почали стікати по скронях і лобі. Що може бути краще за це, спостерігати за красунчиком який зосереджений на роботі!