-40-

Дракон.

(Несподівана звістка.)

Дракон лежав у своєму ліжку прикривши очі, насолоджувався ранковими променями сонця які падали з вікна. 

“Знову думаєш про неї?” – поцікавилася сутність.

“Можливо” – і у Дикого, на обличчі розтягнулася легка усмішка. Він і досі не міг забути минулу ніч. Не міг забути, те як тримав Маргариту у своїх обіймах, те як вона горнулася до нього, смак її губ що нагадував солодкий нектар, м’якість шкіри. Навіть пригадалися ті крихітні долоньки, які так завзято не давали розкрити йому очі.

– Ха-х-ах – розреготався Дикий.

“Схоже і справді минула нічка, була незабутньою.”

“Не те слово. Як думаєш, коли вона помітить мою мітку, розізлиться?”

“Не знаю, навіть для мене це загадка. Можливо коли Хмаринка, дізнається що вона є нашою парою, залишиться з нами?”

“Навряд чи вона захоче залишити мою мітку, і прийняти мене як свою пару.” – задумливо відповів Дикий.

“Чому, ти так думаєш? А можливо вона не захоче прибирати твою мітку.”

“Хмаринка людина… вона не дракон, тому не може відчувати того потягу що і я.”

Тиша.

“Я тут подумав… можливо, то й на краще. Що Хмаринка відмовиться від мітки, все одно поставити шлюбну мітку мені у відповідь вона не зможе.” – сумно промовив Дикий до своєї сутності.

“Ану не спіши ставити хрест на цьому! Маргарита твоя істина пара, так добийся її уваги! Спробуй їй показати що ти не такий поганий як про тебе всі говорять.” – сутність намагалась підбадьорити Дикого, хоч і сама розуміла що можливий варіант як відмова від пари, дуже можлива зі сторони дівчини.

“Маргарита… це навіть не її справжнє ім’я. Як я можу добитися її уваги, якщо вона навіть свого справжнього імені мені не каже?”

“Ти ж сам знаєш що на те, може бути причина. Ти ж теж, не можеш сказати їй своє ім’я. Принаймні поки що.”

Дракон шумно видихнув.

“Вона чогось боїться. І цілком можливо від когось ховається. Але чому б їй просто не сказати, що саме її турбує? Я б міг…”

Перебила сутність.

“Ти б міг засмажити тих засранців, цим вирішивши проблему.”

“Можна й так. Твоя ідея теж непогана.”

“Тобто ти зараз хотів запропонувати щось без насилля і вбивства?” – здивовано запитала сутність.

“Можливо але твій варіант мені більше до вподоби. Так я буду більше впевнений, що вони ніколи не повернуться.”

“Ну з цим я згоден, але що ти будеш робити з тим від кого вона ховається, якщо його не можна буде чіпати через її відмову. Такий розвиток подій теж не можна упускати.”

“Тоді, просто треба його добряче налякати або дати гарненького стусана, щоб він запам’ятав його на все своє життя і більше ніколи не смів наближатися до неї.”

Дикий знову поринув у спогади минулої ночі, поки не підскочив від гучного удару дверей об стіну. Він швидко вскочив на ноги й подивився у дверний прохід, в надії побачити там того хто увійшов але там не було нікого.

Підійшовши ближче, дракон завагався задумавшись чи можна йому виходити з кімнати. Тому вирішив окликнути того хто відчинив двері.

– Агов? Хто тут?

Тиша. 

Зачинивши двері, дракон відійшов від них але за хвилину знов роздався удар дверей об стіну, які були навстіж прочинені.

– Та що, в цьому будинку відбувається?

“Можливо, цей маєток хоче тебе звідси витурити?” – зробила свою здогадку сутність.

“Дуже дотепно з твоєї сторони. А що як це вона керує цим будинком і зараз розлючена на мене, за те що я без її дозволу посмів поставити шлюбну мітку?”

“Теж як варіант.”

Я підійшов до дверей ближче і спробував прикрити їх на половину, але вони знову распахнулась навстіж. Пройшовши у дверний прохід я визирнув у коридор. Як в спину мені у гатило дверима, викидаючи мене в коридор.

– Та якого хріна!   

Я спробував відчинити їх але вони були замкнені!

– Тупий будинок! – огризнувся дракон.

“На твоєму місці, я б цього зараз не казав.” – стривожено попередила сутність.

Як після промовлених слів, навколо стали змінюватися стіни двері які тільки що були переді мною зникли і взаміну їм прийшла глуха стіна, так само по коридору зникли всі вікна. Я залишився стояти у глухому куті оточений стінами і одним проходом, який вів прямо уперед.

“А я ж казав, не лаяти будинок.” – пробурмотіла сутність.

Дракон від роздратування зчепив зуби.

“Це що, типу запрошення йти вперед, не знаючи пункту призначення?”

“Цілком можливо.”

Не встиг я ступити й кроку як стіни навколо мене почали стрімко зсуватися в середину, починаючи саме з того місця де я стояв.

– Та щоб, його! – прошепів і кинувся бігти вперед, бо стіни за мною зсувалися докупи з рекордною швидкістю. Пробігши декілька поворотів недалеко від мене, з'явилися двері які розпахнулися навстіж, наче запрошуючи мене зайти в середину.

На мить я зупинився роздумуючи чи варто туди заходити, але мої роздуми довелося відкласти, так як стіни вирішили усе за мене і я влетів у відчинені мені двері. Забігши всередину, за моєю спиною роздався стукіт зачинених дверей. Я спробував відчинити їх але як  виявилося, вони були замкнені на замок.

“Нічогенький ранок, егеш?”

“Прошу, хоч ти не починай.” – звернувся я до своєї сутності переводячи дихання від швидкого бігу.

Оглянувши кімнату у якій мене замкнули, виявив що це був якийсь кабінет…

“Дай вгадаю твоє питання. (Навіщо їй зачиняти тебе в кабінеті якщо хотіла покарати, чому б тоді не закрити у підвалі?) Ну що до покарання я трохи сумніваюся, можливо замкнувши тебе тут, вона мала іншу мету.”

“І як, мені це розуміти?” – розгублено промовив Дикий.

“Що саме?”

“Звідки мені зараз дізнатися, чи розізлилася вона на мене, чи ні!?”