-37-

Я вже не бачила чітко обличчя дракона через власні сльози все було розмитим, і я не знала, що саме в нього за вираз. Моє тіло почало хитати і я вирішила повернутися назад до будинку. Зробивши крок, я похитнулася й почала падати, все тіло наче налилось свинцем. Сильні руки обхопили мене за талію, й притиснули до твердих рельєфних грудей, утримуючи мене від падіння.

Я намагалася стати на ноги але вони мене вже не тримали, я висіла безсилим тільцем в драконових обіймах.

– Хма… – дракон щось стривожено мені белькотів але я не могла розібрати ні слова. 

Дикий, ще щось говорив на що я не реагувала і він підхопив мене на руки й поніс в дім, через деякий час я, почула скрип відчиняючих дверей, мене поклали на прохолодне ліжко.

– Зара… потерпи ще тр…шк.. моя Хма… – драконові слова губилися в повітрі і до мене долинали ледь чутні частинки.

В кімнаті були звуки метушні, звук швидких кроків туди сюди, плескіт води й нервове буркотіння дракона. І саме в цей момент, в мене в голові промайнула одна найстрашніша думка… Невже я знову помираю… І на цей раз вже назавжди. 

Мене охопив страх і паніка, сльози полилися ще дуще, все тіло почало трястися від болю й нервів. Ні, я не хочу. Я не хочу, більше помирати...

– Не хочу – ледь чутно прошепотіла. 

Невже, все скінчиться так швидко, я так само помру як і в своєму світі… тоді, в мене постає лише одне питання… навіщо? Навіщо було мене відправляти в інший світ, в тіло яке скоро помре і ще в придачу, господарку цього тіла і так повинні були вбити. В чому тоді сенс?

Мене знову підхопили в теплі міцні обійми й кудись понесли, на своїй маківці я відчувала тепле дихання дракона, а ще я вперше відчула його запах… запах, розпеченого сонцем повітря з терпким відтінком полум’я і на диво цей запах був настільки приємний, що хотілося вткнутися носом і вдихати його вічно.

Його руки обережно перехопили мене зручніше й почувся сплеск води і невдовзі, я й сама відчула приємне тепло огортаюче мене з усіх сторін, і міцні руки які не випускали мене з обіймів навіть у воді. Зі спини я відчувала тепло тіла дракона й його дихання над моїм вухом. 

– Хма… ти мен.. чу..ш – зляканим голосом щось прошепотів мені над вухом – Зар…з, тобі ста…е легше.

Почувся тріск тканини, й прохолодне повітря холодними пальчиками пройшлося моїми передпліччями. А потім замість прохолоди, на зміну прийшло гаряче дихання біля поранення.

– Виб…ч мене моя Хма… – за ледве долинуло до мене й, на шкірі я відчула як по рані провели гарячим язиком, від цього інтимного дотику всім моїм тілом пробігла хвиля мурашок.

Потім, на шиї я відчула гарячий подих і укус, в районі між шиєю й плечем, мене накриває пекучий біль. Я намагаюся вирватися, борсаюся ногами і руками пробую розчепити міцні руки, які тримали мене але дракон перехопив мої руки притискаючи до себе міцніше.

– Відпусти, мені боляче – заледве прохрепіла, з очей знову полилися сльози.

Всім тілом прокотилася хвиля приємного тепла, яке приглушило увесь біль й приємно рослабляло тіло. Гострі зуби відпустили мою шкіру і, на зміну їм, по свіжій рані пройшовся гарячий язик. Дракон проводив по помоїх ранах язиком, як кішка яка зализує рани.

Перед очима все навколо почало набувати чіткості й тіло вже не було настільки важким, а лиш відчувалася приємна млявість. Озирнувшись, я зрозуміла що сиджу в ванній з Диким позаду мене. Я розвернулася трохи назад, в обвитих навколо мене рукха і поглянула в обличчя драконові, його зіниці були сильно розширені майже затоплюючи всю райдужку, що навколо зіниці було видно лише тоненьке золоте кільце райдужки. Дракон важко дихав і на пухких губах, залишилися краплі моєї крові.

Дикий нахилився ближче, й поцілував мене обережно торкаючись моїх губ своїми, наче не хотів мене налякати, в роті я відчула металевий присмак власної крові. Відпустивши мої губи, дракон ніжно пригорнув мене до своїх грудей й ткнувшись носом в мою маківку, з жадібністю втягнув повітря.

Я вперше почувала себе настільки затишно в чужих обіймах, що мені навіть не хотілося вилазити з цієї вани більше ніколи… Мій погляд опустився нижче, і я поглянула на своє передпліччя на якому… не було жодної рани, навіть шрамів!

Стоп! Не було ні ран, ні шрамів, так само як і мого одягу! Ну, точніше він був але нічна сорочка була роздерта і сповзла майже до грудей! Я поспіхом намагалася натягнути залишки своєї нічної сорочки, і це було доволі марне й безглузде заняття, бо навіть в сухому й цілому вигляді вона була злегка прозорою, не кажучи що зараз, від неї не було ніякої користі! 

Від води сорочка стала майже повність прозорою! О, Боже! Та я зараз була схожа більше на вареного рака! Як же соромно! Але навіть на всі спроби прикритися, моє тіло досі було якесь мляве й неповоротке.

– Заспокойся, скоро цей стан пройде і ти, знову зможеш нормально рухати кінцівками – спокійно промовив Дикий.

Що! Як це взагалі зрозуміти, “скоро пройде”, що він взагалі зі мною зробив!?

– Що саме ти маєш на увазі під “скоро це пройде”, що ти зробив? – знервовано запитала.

– Я лише вилікував твої рани – пояснив дракон але в цьому пояснені, я відчувала меленьку недомовку.

Вилікував! Тобто вкусити мене й потім зализати всі поранення, це він називає вилікував! Ні, мені гріх жалітися, судячи з того що не залишилося жодного шраму, це означає що метод дієвий! Але що, інших варіантів не знайшлось! 

Я знову могла чітко рухати й відчувати свої кінцівки, і вирішила швиденько вибратися з ванни й теплих обіймів, хоч як мені цього не хотілося. Відчувши від дракона різку напругу, я поспішила  підвестися й вибратися з міцних ременів безпеки, які тримали мене увесь час. Кинувши швидкий погляд на дракона я, помітила що він роздивляється мене… Моє обличчя, спалахнуло ще більшим рум’янцем!

– На що ти там дивишся! – пискнула і швидко затулила драконові очі, руками.

– Що ти робиш? – спантеличено запитує Дикий.