-36-

– Пані, прокидайтеся! Нужбо! Вставайте скоріше! – голосила на всю кімнату Ненсі. 

Я заледве розплющую очі, зауважую що на дворі ще глибока ніч і до ранку ще далеко.

– Що, що сталося? – сонним голосом запитала в неї.

– Дракон!

– Що дракон? – все ще не розуміючи запитую.

– Дракон, схоже збожеволів! – репетувала Ненсі. 

– Ненсі, з чого ти взяла що Дикий, збожеволів!? – мій голос був напружений, а серце забилося швидше.

– Він вийшов з своєї кімнати й бігає по всьому маєтку, злегка трансформованому стані і здається він, хоче знайти саме вас, щоб вбити! 

– Що? – ошелешено промовила лише самими губами – Чого ти думаєш що він, хоче мене вбити? – промовила я більш серйозно.

– Я ж вам казала, що цей раб дуже небезпечний! Тому що вже траплялися випадки коли він, вбивав свого господаря! І тепер він, йде по вас! Скоріше вставайте, вам треба сховатися в безпечному місці поки Лайон, відволікає його увагу!

Не вірю. Не вірю що Дикий, міг збожеволіти, мабуть є якась інша причина чому він так себе поводить. А чи дійсно це так, є лише один метод перевірити. Піти і самій переконатися що з ним, відбувається!

– Ненсі, він зараз знаходиться неподалік від своєї кімнати?

– Так. Лайон, плутає йому дорогу, щоб він не дібрався сюди. Тому раджу вам поспішати, ми не знаємо чи зможемо його стримувати довго!

Я поспіхом схопилася з ліжка й помчала до дракона.

– Стійте, пані Маргарито, ви куди? Нам треба бігти в іншу сторону!

– Вибач Ненсі, але мені треба дізнатися що саме трапилося з драконом – кинула їй на ходу.

– Стійте там зараз небезпечно!

Ненсі, ще щось кричала але я вже її не чула, все що зараз було мені чутно, так це шалений стукіт власного серця. Я бігла довгими коридорами і деякі з них змінювалися на інші, ставали коротші й вузькіші і деколи за поворотами замість продовження коридору були глухі стіни.

– Та що ж тут, взагалі коїться! 

Я звернула в інший бік коридору, намагаючись знайти потрібний мені шлях але блін! Як тут можна знайти хоч щось, коли все навколо тебе постійно змінюється! Від постійного бігу я, притулилася спиною до кам’яної стіни переводячи подих. Увесь цей час я, бігла босоніж по холодній підлозі, ноги гуділи від пронизливого холоду й втоми і здається, я наступила на щось гостре й поранила ступню. Ще й рани на передпліччях страшено пекли й боліли.

По серед усієї цієї тиши, до мене долинули стукіт об стіну і це означало, що дракон знаходився десь зовсім поруч! Прислухавшись ще трохи до звуків, до мене долинув ще один стукіт я одразу кинулася в ту сторону звідки долинав стукіт, завернувши за ще один поворот, я натрапила не ще одину глуху стіну але за нею був чутний той стукіт і заледве чутна лайка.

Що там Ненсі говорила, здається що саме Лайон, стримує дракона то це він увесь час плутає коридори і якщо я чую за стіною Дикого, значит і він десь поруч!

– Гей! Лайоне! Ти мене чуєш?! – кричала крізь стіну – Лайоне!

І крізь стіну з'явилася верхня частина тіла Лайона.

– Пані Маргарито! Що ви тут робите!? Ненсі ж, повинна буда відвести вас, в безпечне місце!

– Лайоне, пропусти мене до дракона – суворим тоном звернулася до нього.

– Ні, там небезпечно!

– Лайоне, але мені потрібно побачити його!

– Ні! Ми не готові втратити ще одного господаря цього дому! – в його голосі відчувався ледь чутний страх – так що, прошу вибачення але вас туди я не впущу.

– Але мені дуже потрібно його побачити!

– Там нема з ким бачитися він, збожеволів і прямо зараз він намагається знайти вас, щоб вбити! 

– Та з чого ви взяли, що дракон шукає мене длятого щоб вбити. Це ж, нісенітниця!

– Ви б бачили в якому він зараз стані і цілковито адекватним йо складно назвати!

Я починала відверто дратуватися, звичайно я ціную те що Ненсі з Лайоном так за мене переживають але мене дратувало те, що вони не слухають зараз моєї власної думки і все вирішили замість мене!

– Прошу, пані Маргарито, ідіть до вашої кімн… 

– Досить!  – гаркнула на нього – Я тут господарка і ти, зараз же прибереш цю стіну і впустиш мене до мого дракона! – це вперше в житті я, була настільки розгніваною щоб кричати на когось.

Від моєї промови незважаючи що Лайон був і так мертвий але його обличчя зблідло і виглядало ще біліше ніж завжди. В його погляді було видно що він не згоден з моєю думкою, але не послухатися теж не міг.

– Але… 

– Ніяких “але”. Впусти мене до нього!

Лайон, з важкістю видихнув але все ж таки пропустив мене.

– Прошу, проходьте пані – у його голосі відчувалася напруга.

Стіна яка перегороджувала мені шлях зникла і я пішла вперед. Невдовзі, я побачила дракона який сидів на підлозі забившись в кут і вчепившись руками собі у волосся, на його шкірі я помітила чорну луску.

–  Дикий? Що з тобою!?

Дракон не відповів, підійшовши блище я присіла біля нього й ледь чутно доторкнулася до його плеча. Він тремтів. 

– Ві-ідій-ді-ть від мене – прошепів крізь зуби важко дихаючи.

– Що з тобою? Я можу чимось тобі допомогти?

– Мені треба вийти назовні, щоб перетворитися в драконячу форму і трохи політати.

– Ти зможеш ще трохи протриматися?

– Так.

Вставши, я побігла до того місця де зупинив мене Лайон.

– Лайоне, можеш мені здещи допомогти.

– Так, з чим саме?

– Ти можеш, якось скоротити шлях до вхідних дверей на задній двір.

– Так, я зараз.

Повернувшись до дракона, я взяла його за руку й потягнула за собою.

– Ходімо.

Ми швидко переміщувалися одним коридором який привів нас на інший бік першого поверху, нарешті вийшовши на задній двір, ми зупинилися. Я відпустила його руку й трохи відійшла, чи це мені лише здається але схоже він став трохи вищим, та й в цілому більшим, плечі стали ширшими і м’язи тіла побільшали. Дракон подивився мені в очі, наче на щось чекав. Його очі стали ще більш насиченого жовтого кольору і на обличчі частково проглядалися маленькі чорні лусочки.