-34-

Дракон.

(Поїздка по магазинам)

І вона пішла на гору. Я залишився чекати на неї в головному холі. І що це взагалі було? 

“Ти зараз запитуєш, що саме це було? Невже, ти виявився повним дурнем, що не зрозумів що саме вона від тебе хоче?” – прогуркотів внутрішній дракон.

“І хто ще з нас дурень! Ти б сам себе в той момент чув! Реагував, як дурний підлабузник!” – огризнувся я до свого внутрішнього дракона.

“Ану припини! Хто ж винен що ти, очевидного не бачиш прямісінько в себе під носом!” – загарчав він.

“Он як! Ну що ж розумнику, поясни мені недалекому що саме я не бачив!” 

“Багато чого! Хіба не видно, що вона хоче з тобою налагодити контакт. Та що там говорити, вона буквально пада тобі в руки так щей і провокує, щоб ти нарешті зрозумів, що вона тобі не ворог! Якби я був на твоєму місці і вона би почала таке виробляти, давно б схопив її. І сам би був готовий погодувати її. А можливо навіть і сам би спробував цю крихітну “Хмаринку” на смак!”

Я був приголомшений, тим що він зараз протараторив. Хіба він, забув чим для нас обернулося ця так звана його довіра!

“Тобі що, зовсім пам’ять відбило! Чи ти, вже забув, що з нами сталося!” – крижаним тоном промовив до сутності.

“Звісно я не забув. Але вона, наша пара і уникати її це безглуздо! Ти ж і сам розумієш, що знайшовши хоча би раз, свою істину ти не зможеш більше жити без неї.”

“Та знаю я. Але як я маю їй довіряти, нагадаю якщо ти забув, вона наша господарка, а ми її раби! І тут і мови не має про взаємне спілкування! Хіба за ці всі роки тебе життя не навчило, що не можна довіряти людям і особливо жінкам!”

І внутрішній дракон на деякий час затих.

“А можливо все таки? Раптом, наші відчуття нас не обманюють. І вона, чимось відрізняється?” – вже більш спокійніше сказав свою здогадку внутрішній дракон.  

“Ми вже одного разу довірилися своїм відчуттям. І що з цього вийшло? Тільки зрада й розчарування.” – мій внутрішній голос на цей момент був тихим втомленим шепотом – “Тому зрозумій мене, я більше не можу підпустити до себе будь кого.”

Хоч я і не визнавав цього і навіть своїй власній сутності не дозволяв про це дізнатися… але… але, я до смерті боявся. Боявся знову довіритися комусь. А потім бути зрадженим цим кимось і викинутим, як нікому не потрібне сміття.

(Тим часом, внутрішня сутність Дикого, веж вирішила спробувати перевірити цю дівчину, власноруч. Чи справді її почуття й увага до Дикого, були щирими. І чи вони знову, не наступлять на одні і ті ж граблі. Тому, сутність вирішила на деякий час зачаїтися і дочекатися слушного моменту коли можна буде взяти на деякий час гору над цим тілом.)

Я намагався ще поговорити з внутрішнім драконом, але він чомусь не відповідав.

З другого поверху я почув наближення кроків, і через хвилину з'явилася вона. На цей раз, вона була одягнена в темно синню закриту дорожню сукню. Перед останньою сходинкою, вона зупинилася і зподивом дивилася на мене. І на одну мить її погляд, ковзнув праворуч від мене й на деякий час затримався.

Знову, ця її дивна поведінка! На що вона увесь час дивиця?

Переводжу погляд туди ж, але там нічого, глуха стіна навіть речей ніяких немає. Іноді, в мене проскакують думки, а чи при своєму розумі моя господарка?

– Ти що увесь цей час чекав мене тут?

– Так пані – відповідаю їй якомога спокійніше.

Хмм, цікаво і де ж на її думку мені потрібно було бути?

(Поїздка в кареті)

Ми їхали в кареті, хоч як мені не хотілося вона, буквально мене за шкірку затягла сюди! Навіщо їй, їхати в одній кареті з рабом? Інша б на її місці вже б волала “Фу-у, яка гидота! Я не можу їхати разом з ось цим!” з пародіював в голові писклявий голосочок.

А ще я, відчуваю як вона вчепилася в мене поглядом. І що їй від мене на цей раз треба? Через деякий час, від неї пролунало запитання:

– Яка в тебе улюблена їжа?

Що? А їй це навіщо знати? Невже щось вигадала щоб ще більше спаскудити мені життя! Я підвів на неї погляд.

– Не знаю, пані.

Вона, на насупилася. Що? Не сподобалася моя відповідь?

– А що б хотів спробувати?

Так, спокійно не психуй. Намагався себе заспокоїти.

– Не знаю, пані.

Судячи з її реакції і того що вона вже мовчить доволі довго. Вона, залишила ці безглузді запитання. Але що за хрінь! Вона ж мене і запитувала і тепер сидить невдоволено надувши губи, а повним лайном себе почуваю я!

(Під час покупок на ринку)

Ми прибули до місцевого ринку. Коли ми, вилізли з карети і Хмаринка побачила ринок, ви б бачили її реакцію в очах було стільки не прихованої радості з домішками цікавості. Хоча чому тут радіти, це ж всього лише ринок? 

Я йшов за нею позаду на відстані двох кроків Хмаринка, бігала від лавки до лавки як мале дитя яке щойно побачило світ. Вона, зараз серйозно настільки радіє лише тому що купує їжу? Вона і справді дивна.

Навкруги, я відчував купу недоброзичливих поглядів які були спрямовані на мене. Хтось дививсь з страхом, хтось з відразою та гнівом. Дістали! У самих писки не кращі за мій!

Хмаринка, зупинилася біля прилавку з різними фруктами і ягодами. Вона, щось уважно вдивлялася й обирала раптом зліва від неї я помітив чоловіка, у якого з блиснуло щось в руці. Це був крихітний ніж, він хотів поцупити в неї гаманець який висів на поясі. 

Мене почав накривати гнів, як він сміє красти в моєї пари! Все що мені зараз хотілося зробити, це розбити його довбану довбежку об прилавок! В роті відчув смак власної крові, я й не помітив як від злості закусив щоку з внутрішньої сторони.

Але якщо я зараз це зроблю, то можу привернути занадто багато зайвої уваги. А мені вона не потрібна. Тому я, стиха підходжу до нього заду, й хапаю його за руку впиваючись в неї кігтями які встигли вирости на моїх пальцях. Здавлюю його руку ще сильніше до кісткового хрусту його ж кісток, чується ледь чутний приглушений писк.