-33-

Дракон ледь помітно видихнув, в його очах можна було прочитати ледь помітне роздратування.

– Моя аура – промовив.

– Що?

Яка ще в біса аура? Він що, відмовки на ходу придумує?

– Вони, помітять в мені ауру дракона – повторив.

– І як саме вони її помітять?

Драконові очі ледь помітно звужуються в підозрі яку вочевидь сам собі й припідніс.

– Її бачать усі, не прикидайтеся наче ви її не бачите. У вас, теж є магія і аура, яку теж видно – роздратовано прошепів крізь зуби.

Стоп. То він серйозно, щось та й бачить? Тобто ця аура і у мене є. Але коли я дивилася в дзеркало, нічого такого не бачила.

– Але я не бачу в тобі ніякої аури.

Дракон трохи розслабився, але напруга відчувалася і досі, він був трохи спантеличений але дракон вміло не показував свої справжні емоції. Щось, дерло його із самої середини, кажучи що не варто вірити тому що бачиш, але треба вірити тому що чуєш. Дракон мотнув головою, відганяючи від себе нав’язливі думки.

– Ти, їх бачиш. І ти, лише прикидаєшся що не бачиш – злосно прошипів.

Прикидаюся! Обурилася подумки. Ні, я звичайно рада тому що він нарешті почав проявляти хоч якісь емоції переді мною, але так, нав’язувати свою думку, про те що я перед ним прикидаюся! А ще він здається не помітив як перейшов з ви на ти.

– Ану не смій зі мною так розмовляти!

Дракон, відразу встав рівніше й опустив погляд, а його губи стислулися в тонку смужку.

– І я говорю правду, що не бачу в тобі ніякої аури – промовила вже трохи спокійніше.

Його погляд відразу піднявся на мене.

– Але ви, повинні її бачити – сказав вже більш спокійним голосом.

– Але я її не бачу, і з цим нічого не поробиш.

– Вибачте – і дракон винувато опустив очі.

Хоч Дикий і намагався говорити спокійно ховаючи свої емоції але я все одно бачила, що він не заспокоївся і досі на щось злиться. 

І зараз, я навіть засумнівалася чи варто тягнути Дикого в магазин з солодощами. А може він все таки трохи подобрішає, коли скуштує трохи солодкого? Я десь читала, що солодке може не погано підіймати настрій.

Постоявши ще хвилину власних роздумах, я вирішила що відступати назад вже пізно і треба добивати справу до кінця.

– Ходімо.

І я пішла до вхідних дверей крамниці й хотіла вінчинити, як за спиною пролунали швидкі кроки і дракон вже стояв біля мене відкриваючи мені двері.

– Дякую – кинула йому.

Драконові очі показали легкий подив який одразу сховався. І скоріш за все, заходити зі мною він не збирається. Ну що ж, тоді прошу вибачення за те що зараз зроблю.

Як тільки дракон вирішує відпустити двері й відійти, я хапаю його під руку й тягну всередину.  Від такої несподіванки дракон міцно вчепився в дверну ручку що ледь не ламає її, але вчасно оговтується щоб її відпустити. Але не достатньо, щоб зреагувати на витівку Маргарити. І знову він втрапив в безвихідну ситуацію, в якій не знав як вкотре реагувати на підступну витівку господарки.

Отже, що ми маємо? Я зайшла в крамницю, є. З драконом, є. Цілком і повністю спантеличений дракон, теж є. І задоволена я, є.

На всякий випадок, я вирішила не відпускати дракона і продовжила йти до прилавку з ним під руку.

– Доброго вам вечора! – защебетала продавцю магазина.

Продавцем виявився пухкий дідусь з гарними закрученими вусами.

– І вам, доброго вечора, пані! – привітав дідусь.

Старий, окинув оком другого відвідувача своєї лавки, і йому здалося доволі дивним товариство пані і драконячого раба, та щей якого відомого своєю непокірністю й диким й небеспечним характером. А тут, він стоїть зовсім спокійний, так щей під лікоть з пані! Спочатку, він хотів попередити цю панночку, що з рабам в середину не можна, але вирішив не робити цього. 

Дикий теж здивувався, що цей старий не випер його одразу як вони зайшли, хоча дракон чітко зрозумів емоції старого. Бо з самого початку, він і хотів так вчинити але чомусь зупинився. Дикий поринув у роздуми, проте що коли тільки він зустрів свою нову господарку, ще тоді на аукціоні. Коли він зустрівся з нею поглядом, все почало йти не так як потрібно. Що, не аби як насторожувало.

– Ми б хотіли замовити у вас щось смачненьке! Що б ви порадили? – звернулася Маргарита.

– Хмм, – задумливо простягнув дідусь – я б радив вам скуштувати наші нові тістечка, а ще фірмовий медовий торт.

І дідусь простягає невеличку тацю з маленькими шматочками на пробу. Взявши шматочок медового торту, я поклала його до рота, і він був просто чудесний на смак! 

– М-м-м-м, він має приголомшливий смак! Думаю я візьму саме його.

– Тоді почекайте трохи, я зараз принесу вам найсвіжіший, а ви поки що можете обрати ще щось – і дідусь пішов до комірчини за прилавком.

А тим часом, я беру ще один шматочок медового торта й простягаю його драконові.

– Нумо, спробуй, він і справді не поганий на смак і може ти ще щось вибереш якщо спробуєш.

Не знаю, може мені здалося… але очи в Дикого на секунду помутнішали і потім стали знову звичного кольору, от тільки зіниця витягнулася ще більше і погляд набув більш хижого вигляду. 

І вперше, за цей весь час що я перебувала з драконом, відчула себе маленьким й без захисним кроликом на якого дивився хижий й до біса небезпечний звір, який бажав накинутися на мене.

Тоді дракон ледь відчутно стиснув мою руку, й нагнувся ближче до простягнутого йому шматочка, і почав їсти йог прямісінько в мене з рук, при цьому пильно дивлячись мені в очі. Зївши шматочок, дракон облизав крем з кінчиків моїх пальців і не відриваючи погляд, промовив.

– Він був і дійсно смачний, моя пані. Як і ви – його голос набув дещо хрипкого приємного баритону. Від такого його голосу, в мене приємно замлоїло внизу живота – гадаю той шоколадний тортик з полуницею дуже смачний, особливо він буде ще кращій якщо його дасте мені ви – продовжував він все таки же звабливим й грайливим тоном.