-32-

– Ну що, ти вже готовий? – запитала.

Він недовго мене роздивляючись відповів.

– Так.

– Тоді ходімо.

Ми йшли по довгих коридорах. На протязі всієї дороги ми, обидвоє мовчали. Схоже, кожен з нас мав про що поміркувати. Добравшись їдальні на першому поверсі, ми увійшли. 

– Ось ми й прийшли. 

Розвернувшись, повідомила дракона. Я все таки вирішила трохи його розглянути, поки мені випала така можливість. Відмившись від бруду, він виглядав куди краще, та не те щоби краще. Він, виглядав просто чудово!

Я начебто стояла з кіно-зіркою яка знімається для обкладинки чоловічого журналу!

Я обвела поглядом його міцну статуру, міцні ноги плавно підняла погляд на руки, широкі плечі. І нарешті, дійшовши до його обличчя, волосся ще було злегка вологим і скуйовджене, воно по довжині приблизно було трохи нижче кінчиків вух.

Опустивши погляд на його губи, я не помітила як облизала пересохлі губи. Його погляд одразу переметнувся на мої губи, і він важко проковтнув. Від своєї реакції, відчула як моє обличчя починає маковіти. Тому я поспішила змінити обстановку.

– Ну що, ходімо пообідаємо!

Я одразу натрапила на не розуміючий погляд.

– Щось не так? – запитала.

– Ні, нічого – відповів він поспіхом.

Підійшовши до столу, я присіла за стіл і почала чекати на Дикого поки він теж сяде…. 

Але він всівся на підлогу, склавши ноги. Що він робить? 

– Ти, чого це? Вирішив витерти штанями всю місцеву пилюку. Он, скільки стільців, сідай.

Намагалася трохи пожартувати, але схоже він не сприйняв жарт як треба було. Бо він, знервовано напружився.

– Рабу такому як я, не дозволено сидіти за вашим столом.

– І хто тобі сказав таку дурницю? Тим паче, це мій дім. Такщо, я не проти якщо ти сядеш поряд і пообідаєш зі мною.

Він, все продовжував сидіти але по його обличчю, було видно що дракон вагається чи варто йому мені довіряти.

– Якщо ти не сядеш на стілець, то я сяду разом з тобою на підлогу.

– Ви цього не зробите – трохи з задиркою промовив.

– І чому це ти так вирішив?

– Бо ви, не будете це робити.

Я вирішила зробити те, що він так сильно вважає за неможливе. Тому, я підвелася зі столу взяла до рук його тарілку з кашею і сіла на підлогу навпроти, склавши докупи ноги як і він.

Очі у дракона ледве не повилазили з орбіт, від здивування. Весь його стан виражав розгубленість і Дикий не знав що робити, тому просто сидів нерухомо й насторожено на мене дивився.

– Ну, настав час і пообідати.

Поки він був спантеличений і не знав як відреагувати. Я тим часом, набрала ложку каші трохи на неї подмухала щоб остудити і піднесла до його губ.

– А тепер, скажи “ааа” – настала моя черга, трохи кинути свою задирку. Може збивати інших з пантелику це моє покликання!

Від несподіваної поведінки своєї нової господарки дракон відкрив рота і я вклала йому ложку каші до рота, як малій дитині.

– Смачно? – запитала.

Його обличчя зафарбувалося в рум’янець і він відвів очі.  

Я знову набрала ложку каші і хотіла вже піднести до його губ. Як він, почав говорити.

– Я сяду за стіл. Вибачте – і він знітився ще більше.

Але він, все так само продовжував сидіти. Може він чекає поки я встану першою? Тоді я вирішила перевірити свою здогадку. І вона виявилася вірною, він одразу ж підвівся після мене.

Ми присіли за стіл і я почала чекати поки він почне їсти але дива не сталося.

– Можеш їсти – трохи підштовхнула його до дій.

Дракон подивився на мене з під лоба, все ще вагаючись але він все таки наважився взятися за їжу. Зївши перву ложку, він знову зиркнув на мене, можливо гадає чи не передумала я. Але не діставши від мене ніякої реакції дракон, продовжив їсти.

І я теж вирішила почати їсти, хотілося вже вибачитися перед ним що на обід в нас лише одна каша але я вчасно прикусила язика, щоб таке не бовкнути. Бо по іншому, як в такої типу багатої пані, яка купила його за таку шалено велику ціну! Немає що по їсти окрім каші.

Згодна, це може виглядати що начебто я спустила всі свої гроші на цяцьку, і тепер в мене немає грошей щоб купити собі навіть поїсти. Але! По суті, майже так все і є.

Як сумно це б не прозвучало. І єдина різниця в цій ситуації, це те що я спочатку пішла за драконом, хоча це й було важливіше ніж якісь речі чи їжа, бо це бляха все таки було чиєсь життя і що може бути важливішим! Але тепер… якось не комільфо жувати в сухомятку кашу.

Так! Треба негайно відправлятися за покупками! До речі! А за що він тоді вибачався? 

– За що ти тоді просив у мене вибачення? – звернулася я до дракона.

Він різко перестав жувати і знову насторожився. Та блін! Невже, я настільки страшна чи ненадійна особа, що він так реагує!?

– Я вів себе грубо і не послухав вашого наказу.

– Але я тобі не наказувала, так що тут немає за що вибачатися.

І ми продовжили їсти далі. Мм-да, розмова в нас якось не сильно клеїлася. Тому, я почала перебирати в голові варіанти які змогли полегшити нашу взаємодію.

Можливо, якщо ми будемо разом снідати обідати і вечеряти, він швидше звикне до мене? Чи краще дати йому більше вільного часу, щоб він освоївся?

Ех, одні лише питання. А де ж ті відповіді?

Маргарита, сиділа нахмурена над своєю тарілкою яка була наполовину порожня і водила ложкою у каші. Вона, намагалася щось вигадати, щоб зменшити настільки сильну напругу між ними. І зовсім не помічала як саме в цей момент дракон злегка кидав на неї, своїм водночас зацікавленим та обережним поглядом. Він весь цей час намагався розгадати, що ж коїться в неї в голові і чому Маргарита, веде себе настільки дивно і нетипово.

І раптом вона зупинилася й перестала калапуцятися в тарілці.

Точно! Я ж можу запросити Дикого, піти зі мною за покупками і ми могли б розважитися! І напевно, в мене вийде проломити його непохитну стіну самотності та недовіри до інших. Ну, хоча б до мене.