-26-

Дракон.

Я сидів посеред темного приміщення. Хоча воно навряд чи сильно відрізняється від місця в якому я постійно сиджу. Але все ж…. тут було спокійно…

Тут я міг відгородитися від усього жаху, який мене оточував. Не думати ні про що, не відчувати ні що…

Тільки тиша й спокій… 

Я заплющую очі, глибоко втягую повітря. І до моїх вух долинає не ясний голос… не можу розібрати який саме… байдуже…

Почулося тихе питання.

– Знайти кого?

Потім, через деякий час він знову повторися, тільки вже наполегливіше й голосніше. М-г-гу… дратує… надто надокучливий, зараз!

– Знайти кого!?

Я розплющив очі, переді мною стояла все та ж темрява, тільки от зараз, по серед темного приміщення, стояла темна постать з сірими переплетами… постать, була більш схожою на…. жіночу.

Я почав чути, як в неї почало прискорено гупати серце биття. Надто голосно! Дратує! Але незважаючи на дратуючий шум… щось в цій невідомій, постаті шалено вабило. Я від роздратування що не можу визначитися, що саме зараз відчуваю, злегка загарчав.

Невідома постать здригнулася, і різко повернулася до мене. Схоже вона була налякана… я спробував краще її роздивитися… але нічого не виходило. Як тільки я намагався роздивитися її все навкруги пливло… єдине що мені вдалося розгледіти це… глибокого сірого кольору очі… гарно…

Я спробував запитати. “Хто вона?” Але все що вирвалося з мого горла, це мій рев. Вона ще більше від страху позаткувала на зад.

Я спробував підійти блище, але в мене нічого не вийшло, а потім перед очима все почало пливсти.

І я різко розплющив очі. На мене вилили відро прохолодної води. Сон? Це був лиш сон. Краще я б залишився в цьому сні.

– Ану прокидайся, мій дикунчіку! Час розважитися!

Знову ця с*ка! Моя воля і я їй би горлянку перегриз! А ще краще, засмажив би живцем! Дістала!

– І чого ж в нас така незадоволена мармизка? Нумо, піднімайся! І марш на вихід!

Мені відмикають ланцюги, сил щоб хоч якось піднятися на ноги зовсім не має. 

– Ану мерщій! Хоча… я залюбки тобі допоможу!

От чорт! Вона хапає мене за ланцюги. Моє тіло пронизує нестерпний біль, доводиться піднятися на ноги. І знову ця стерво, буде намагатися добитися щоб я їй підкорився! Нізащо! Та я краще здохну, чим буду служити людині! Тим паче цій с*чці!

*******

– Ах ти ж, ні нащо не придатний непотріб! Ану вставай, негайно! Інакше пошкодуєш, що взагалі на світ з'явився!

Та плювати! Хай робить вже що хоче, краще зараз відійти чим мучитися.

Вона стала мені на спину і натягнула з усієї сили ланцюги. Я загарчав від болю.

– Ах, ти погань! Гей ти! Йди сюди, негайно!

– Так пані, ви щось бажаєте?

– Продай цього раба на головному аукціоні! І вистав його самого останнього!

– Добре, я вас зрозумів.

– Ах так! Ледь не забула, початкова ціна сто тисяч золотими монетами! І не монетою менше! Ти мене зрозумів!

– Вибачте… мені здається… що початкова ціна занадто велика…Його тодді просто ніхто не купить.

– Твоє діло брати і робити, а не вказувати мені! Якщо я кажу що його початкова ціна сто тисяч золотих, значить ти береш і продаєш його за цю суму! Тепер ти мене зрозумів.

– Так, пані! Я так і зроблю! Це все?

– Так. Тоді забирай.

– Гей! Ідіть сюди! – крикнув торговець чоловікам.

– А тобі на згадку, поки ти ще тут я залишу невеликий подаруночок – прошепіла вона крізь зуби.

Вона щось прошепотіла, й моє тіло скрутило в судомах. Мене підхопили і потягли до шатра… від  втоми мої очі почали злипатися. Я відчував як моя свідомість потроху від мене вислиза… а далі темрява…

****

Я прокигаюся від того що мене копають ногою.

– Гей! Нумо підіймайся, час іти! – крикнув один з мужиків.

Йти? Якщо йому так сильно треба, хай сам мене і тягне, я йти нікуди не збираюся.

– Чого вилупився! Я сказав на ноги і бігом на вихід!

Схоже хтось починає втрачати терпіння. На його прохання плюнув йому в обличчя, це звичайно не удар по пиці, але для початку нашого знайомства теж зійде.

– Та пішов ти – промовив я.

Йму мій чудовий жест схоже не сподобався.

– Ах, ти ж погань! – прошипів він крізь зуби, запльовуючи все навкруги своєю слиною. А потім, б'є мене в живіт.

Двоє підхоплюють мене під лікті і потягли мене на аукціон. 

Мене всадили в те нестерпне магічне коло, яке блокувало мою магію, підшкірою заворушився роздратована сутність дракона.

Почувся стукіт  молотка, аукціоніст почав щось бубоніти на весь зал.

Дивлюся в кінець зали, там сидить те стерво. Вона явно не має наміру мене продавати, це я точно знаю. Все що їй потрібно, це феєричне шоу в кінці, де привселюдно страчують непотріб… а якщо воно й накраще… я нарешті не побачу її… і все скінчиться. Ммм-да, не такий кінець свого життя я собі уявляв. Але все одно краще, чим до скону слухати верески тієї ненормальної.

Раптом, я відчув ледь чутний запах… схожий на аромат якоїсь квітки… як давно я не відчував й не бачив нічого крім своєї камери… здається що практично ціле життя.

 Я втягнув цей аромат глипше. І всі мої відчуття різко загострилися.

“ Що за!?” промайнуло в голові. Я почав відчувати як в мені заворушилася моя сутність… 

“ Вона тут!”. “Пар-р-ра!”  задоволено прогарчав мій внутрішній дракон “Знайти!” пролунало більш наказово, а ніж треба було.

Я не міг сам собі повірити,  десь серед людей знаходився моя пара… але як на цей аукціон, в якості гостя міг потрапити дракон? А в тому, що вона знаходилася серед глядачів, я не мав жодного сумніву.

Я знову втягнув на повні груди повітря, і мені нарешті вдалося зрозуміти який саме аромат мала моя пара. Він був просто приголомшливий! 

Аромат свіжого бузку з солодким відблисками, я знову почув задоволене гарчання дракона. Так, з цим я з ним погоджуюся. Було щось у цьому ароматі, що хотілося негайно забрати все собі й нікому не віддавати!