-18-

Поки я стояла і розглядала різні види скерипі, по заду мене роздався якийсь дзенькіт, чимось схоже на звук коли якась комашка б'ється об скло лампи. Розвернувшись я побачила шафу, на якій стояли купа баночок з наклейками, а в самих ємностях знаходилися ті самі різнокольорові вогники, які я бачила на гобелені!

– Що це?

– Ви й самі прекрасно знаєте. Це душі.

– Справжні!?

– Ні, ці душі штучні, а он там в зачиненій шухляді вже знаходяться справжні.

– Зрозуміло… – хто б що не сказав, але вигляд цього видовища просто неймовірний! Здавалося, що в прозорі баночки наловили і посадили різнокольорових світлячків. Всі ці душі мали різноманітні кольори і нагадували світлячків… стоп але ж Лайон з Ненсі теш живі душі! Але вони виглядають так само як і при житі, а не яскравими вогниками… Підійшовши до шухляди з справжніми душами, я вирішила перевірити чи виглядають вони по іншому, відчинивши її, там знаходилися такі самі баночки з яскравими вогниками, не було ніякої різниці.

– Лайоне.. 

– Так пані, вас щось турбує?

– Ти з Ненсі.. ви справжні душі.

– Так.

– Але чому ви виглядаєте як звичайні люди? Я звичайно вибачаюся за грубість але ви ж мертві? – Лайон ненадовго затих щось роздумуючи.

– Розумієте… ми виглядаємо так, тому що ми служимо вам і тому ми можемо набувати свого справжнього вигляду, але при цьому ми не маємо власного тіла.

– Але ти казав, що Маргарита вас не помічала коли прийшла в цей дім.

– Так і є, ніхто не може нас бачите крім господарів будинку, а щодо колишньої господарки вашого тіла, скоріш всього в неї ще не прокинулась сила на той час і саме тому вона нас не помічала.

– Тобто виходить що ті душі які служать своєму господарю можуть набувати тієї форми що і при житті, а так вони знаходяться в звичайному вигляді яскравої кульки?

– Так, усе вірно.

Треба буде ретельніше переглянути всі нюанси щодо своєї нової сили, бо такі сюрпризи мені не дуже хочеться знаходити кожен раз. Хмм, якщо Лайон говорить, що їх може бачити лише господар… то хтось із них міг би пробратися непоміченим в будинок Ті Луа і викрасти документи! Та це ж геніально! Як я раніше до цього недокумекала! Боже мій, тільки я можу в такій ситуації розмовляти сама з собою та й ще себе сварити. Окей, треба презентувати свою геній ідею іншим.

– Лайоне, а якщо ти підеш додому Ті Луа і візьмеш потрібні нам документи, тебе ніхто ж не помітить!

– Так то воно так, але я є душею цього будинку і я не можу настільки далеко покидати цей дім.

– Блін, а все так гарно починалось.

– Не засмучуйтесь ви так, мені Ненсі розповідала, що колись господар відправляв її до вашого будинку, то я думаю що, ще не все втрачено і вона могла б нам допомогти! Звичайно якщо ми її вмовимо, бо наскільки я знаю, вона не сильно схвалює плани там де присутня крадіжка.

– Залишилось тільки розповісти якось про це Ненсі.

– Думаю що на цей раз вона нам не відмовить.

– І чому ти настільки в цьому впевнений?

– Скажімо, вона теж не дуже долюблює Скруджа.

І того, ми домовилися що Ненсі спробує піти до будинку Скруджа і викраде документи цієї ночі. Весь цей час я з Лайоном сиділи в вітальні і нервово чекали на повернення Ненсі.

– Тільки б усе вийшло. Бо якщо чесно, мені вже здається що це була погана ідея.

– Не хвилюйтеся, навряд чи її хтось помітить, та й година вже пізня всі давно полягали спати.

Хоч Лайон так і сказав, але по ньому все одно було видно що він теж трохи хвилюється. Десь через дві години, повернулася Ненсі.

– Ну що? – схвильовано запитав Лайон.

І в той момент губи Ненсі розтягуються у задоволеній посмішці і вона простягає папери.

– В мене вийшло їх дістати!

Схоже Ненсі на цей момент була дуже собою задоволена.

– Ох, я вже думав що в нас нічого не вийде – проказав Лайон.

– Що! Тобто ти, в мені ще й сумнівався! – зло-набундючилася вона.

– Та-а-а не те… щоби… сумнівався… 

Треба ж, яка цікава картина, за цей весь час я вперше бачу Лайона настільки розгубленим і невпевненим, зазвичай він постійно щось пропонує і веде себе доволі впевнено.

– Хам! – пирхнула вона і відвернулася.

– Та годі вже сваритися, ми всі чудово впорались! - вирішила хоч якось розрядити ситуацію.

********

На наступний день, в мене як завжди знайшлася нова дилема, на цей раз як і кому можна продати… опудал… та і де мені шукати тих кому вони потрібні?

– Пані Маргарито, щось не так? – запитує Ненсі

– Ні – збрехала я.

– А мені здається що “так”, бо ви б не колупалися настільки довго в їжі.

– Я тут подумала, що  якось треба знайти покупців на опудал, але я і гадки не маю, кому це запропонувати!

– Можна запитати у Лайона, він повинен знати постійних клієнтів Вільяма.

На цей раз я направилася шукати Лайона, знайшла я його в холі на першому поверсі.

– Лайоне.

– Так.

– Ти випадково, не знаєш яких небудь постійних клієнтів Вільяма?

– Так, знаю деяких. А вам навіщо?

– Я б хотіла продати кілька опудал і шукаю клієнтів на них.

– Вам і не потрібно шукати їх, вони у вас вже є!

– Тобто.

– В нас є вже готові опудала, які можна вже віддати замовникам.

– То це ж чудово! Ми можемо їх повідомити і заробити кошти! – в мене аж камінь з душі впав, від цих слів.

Я з Лайоном взялася писати листи замовникам, щоб повідомити про завершення їхнього замовлення. Листи ми відправили за допомогою поштової скриньки, в яку треба вкладати лист з адресою отримувача. Потім, ми пішли до майстерні, щоб знайти потрібний нам товар, ним виявився один скерепі, він мав вигляд маленької дівчинки в блакитній сукні і довгим блондинестим волоссям, ще була маленька рухома фарфорова лялька.

– Які ж вони гарні! Думаю, замовникам сподобаються ці красуні.

– Я теж так думаю… але вони ще не зовсім готові.