-17-

Цієї ночі, мені приснився дивний сон. Я стояла посеред темної кімнати, вона була вся обгорілою, наче тут була пожежа в повітрі стояв запах гарі і навколо літали пилинки попелу. Раптом, позаду почулося якесь шурхотіння, схоже на тертя чогось важкого об підлогу. Звук повторювався ще раз, ще раз, та ще раз. Я знову й знову оберталася на ці порухи. Щось кружляло навколо мене видаючи неприродні звуки.

Моє серце починало битися з кожним разом все швидше й швидше… поки… усе різко не завмерло. В той момент, наче зупинився час. Навіть пилинки попелу в повітрі здавалося почали літати повільніше, а то і зовсім зупинилися. Все моє тіло заціпило на місці, в мені прокрадався нестерпний жах, від того, що я знаходилася в повній темряві з невідомою істотою і при цьому не могла рухатися.

Потім мене струснуло як від удару електрики, по кінцівках. Почувся якийсь не ясний шепіт, і він з кожною секундою ставав все гучніший  “зн..йд.. го.., зна..д.. йо.., знайди його, знайди, знайди.”

– Знайти кого? – запитала я уві сні, до невідомого на що отримала лиш гучний крик.

“ЗНАЙДИ ЙОГО!!! ЗНАЙДИ!!! ЗНАЙДИ!!! ЗНАЙДИ!!! ЗНАЙДИ ЙОГО НЕГАЙНО!!! БО БУДЕ ПІЗНО!!!

Я закрила вуха руками.

– Знайти кого!? – але мені лиш знов повторювалося криком.

“ЗНАЙДИ ЙОГО!!! ЗНАЙДИ!!! ЗНАЙДИ!!! НЕГАЙНО!!! ТИ ПОТРІБНА ЙОМУ!!!

– Потрібна кому?

І за мною почулося роздратоване та зле гарчання, від якого все моє тіло затрясло і мене охопила паніка. Я різко повернулася, застивши в повному жасі, на мене дивилися пара величезних жовтих очей з вертикальними чорними зіницями. Я відчувала себе загнаною в кут жертвою, яку звір загнав готуючись її зжерти! Моє тіло знову вкрило заціпеніння, і як тільки я зазирнула в ці жахливі очі, воно грізно загарчало і накинулося на мене. Я закричала. 

Я прокинулася вся спітніла. Це був лиш сон. За вікном ще було злегка темно і в кімнаті стояла приємна ранкова прохолода. Вилізши з ліжка, я попленталася до ванної кімнати щоб трохи освіжитися холодною водою і змити з себе весь піт.

– І присниця ж таке – прошепотіла сама собі.

Почувся стукіт у двері.

– Так! – крикнула.

До кімнати зайшла Ненсі, з тацею на якій стояла тарілка з гарячою кашею і чашкою зеленого чаю.

– Доброго ранку пані!

– Доброго.

– Я принесла вам сніданок.

– О, дуже тобі дякую Ненсі! – посміхнулася я їй.

– Та нема за що! 

Ненсі поставила тацю на туалетний столик, я сіла за нього взявшись за їжу, а тим часом Ненсі почала готувати мені сукню.

Закінчивши з сніданком, я почала одягати коричневу сукню з короткими рукавами які доходили до передпліччя, і що саме найбільше сподобалося в цій сукні, так це м’який корсет в якому було неймовірно зручно. 

– Ненсі.

– Так пані.

– А в мого дідуся, збереглись хоч якісь накопичені кошти? Бо я тут подумала, що варто сходити до крамниці і прикупити трохи їжі.

– На жаль, ніяких збережень після смерті вашого дідуся не залишилося. Всі накопичення забрав ваш відчім Скрудж Ті Луа. Ці гроші належать вам пані Маргарито, адже Вільям заповів їх вам.

– Але я ніякі гроші не отримувала… – і справді, навіть коли я читала книгу, там не розповідалось що Маргариті після смерті Вільяма, заповідались якісь накопичення. Тай взагалі, колишня Маргарита не мала власних грошей і з великими зусиллями випрошувала у Скруджа хоч якусь не велику суму. Тоді виходить що Скрудж забрав всі гроші собі і це від усіх приховав. От же старий смердючий крук! Не дурний крук, щоб впустив з рук, те що і саме в руки просиця!

– Як не отримували! – здивовано вскрикнула Ненсі.

– Схоже дехто поклав все на свою кишеню.

Я знову попрямувала до свого кабінету, в надії знайти там щось корисне. Перекопавши всі папери, я так і нічого не знайшла, що мені б допомогло заробити гроші, я сіла на крісло і заплющила очі.

Почувся стукіт в двері.

– Так, захотьте!

В кабінет зайшов Лайон.

– Нарешті я вас знайшов!

– Лайоне щось сталося?

– Ні. Я лише шукав вас, щоб провести вам екскурсію вашої майстерні!

– О, ледве не забула! Лайоне, мені треба роздобути гроші, і тому я в тебе хотіла запитати. Чи не знаєш ти де тут можна знайти якийсь підробіток?

– Не хвилюйтеся пані, адже ви вже маєте роботу. Я якраз хотів вам її показати.

– Добре.

Ми відправилися до майстерні. І як я могла забути, що в Вільяма був магазин екзотичних речей… це ж треба мати пам’ять як у рипки! Ми зупинилися перед масивними дверима.

– Ну от, ми прийшли.

Лайон відчинив двері і я увійшла всередину кімнати, навколо було темно що хоч око виколи.

– Лайоне, а тут можна увімкнути світло?

– Так! Я зараз, почекайте секунду.

В кімнаті загорілося магічне світло, навколо мене знаходилися купа речей і різноманітні опудала, на великій шафі з безліччю поличок, стояли ляльки і рухливі дерев’яні фігурки тварин.

– Ого! Та тут просто море іграшок!

– І що саме найцікавіше, це ще не все – сказав Лайон загадково посміхнувшись і кивнув мені на ще одні двері.

Підійшовши до наступних дверей, я їх відчинила і всередині заходилися якісь великі фігури, накриті простирадлами скоріш всього від пилу.

– Що це?

– Це найцінніші вироби які робив ваш дідусь.

– То це ті самі скерипі!?

– Так!

Я підійшла до однієї із фігур і стягнула простирадло.

– Яка краса!

Переді мною стояло опудало у вигляді чоловіка, все було зроблено настільки реалістично, що і не одразу можна зрозуміти хто перед тобою стоїть, опудало чи людина.