-16-

Наступні пів дня, я сушила голову над тим як саме мені викрасти документи з дому Ті Луа. Лайон сказав, що скоріш всього вони знаходяться в його кабінеті але ж туди ще треба якось потрапити.

“В той час, розмова Ненсі і Лайона на кухні”

Ненсі стояла біля плити і готувала вечерю Маргариті, вона все обдумувала над поведінкою Маргарити, яка зовсім їй не притаманна.

– Ну що, як тобі наша нова господарка? – запитує Лайон.

– Вона якось дивно себе поводить.

– Коли це гарна поведінка рахувалася як дивна – усміхаючись відповіда.

– І нічого тут шкіритися! Я знаю її справжній характер і звички. Що з нею сталося? Лайоне не мовчи, ти явно знаєш відповідь.

– Ехх, ну що ж, вся справа в тім що Маргарита отримала нову себе.

– Лайоне, ану досить говорити загадками і поясни нормально!

– І що тут пояснювати, в тіло Маргарити потрапила інша душа з іншого світу, а ще вона стверджує що наш світ знаходиться в книзі. Хоча як на мене, книга була лиш провідником до нашого світу.

– Я лише надіюся що нова душа Маргарити це до кращого, а не до найгіршого.

– Ой, та перестань. Визнай, що вона тобі сподобалася, та й і все.

– Добре – хоч Ненсі і робила невдоволене обличчя, але їй і справді сподобалась нова Маргарита.

“В той же час Маргарита”

Я сиділа і все думала, про те все що зі мною сьогодні сталося, я наче в казку потрапила, а може я й дійсно в ній? Я наче як Аліса, яка потрапила в країну чудес… Ех, сміх та й годі. З моїх роздумів вириває стук в двері.

– Так! – з за дверей показався Лайон.

– Пані, ваша вечеря готова, ходімо я вас проведу до їдальні.

– О! Так, я вже йду!

Я йшла з Лайоном довгими коридорами, і не зважаючи що вже стемніло, в них було доволі світло.

– Лайоне.

– Так пані, ви щось хотіли?

– Я хотіла запитати, а як саме ви освітлюєте коридори? Бо я не бачу тут ніякого джерела світла.

– Це все магія. Саме вона забезпечує освітлення всього маєтку.

– Зрозуміло. В моєму світі, джерелом є електроенергія, не магія звичайно але теж дуже зручно.

– Електроенергія? Як саме ви її виробляєте?

– Електроенергія виробляється шляхом перетворення інших видів енергії, наприклад рухомої води, енергії вітру або сонячної енергії. 

– Звучить доволі цікаво – промовив він задумливо.

Я знову проходила коридором, через який мене проводила Ненсі. І знову звернула всю свою увагу на старий гобелен.

– Лайоне, а що означає цей малюнок на гобелені?

– На цьому гобелені, зображено вид магічного дару вашої сім'ї.

– А що то за темна постать, з різнокольоровими промінчиками?

– Хмм, щодо постаті вона уособлює вас самих.

– Тобто людей.

– Ні, вона уособлює конкретно вас самих.

– Мене!?

– Так, ті хто має силу створювати душі мають темний колір своєї сутності. Таких людей в нашому світі називають “Темними”.

– Якась похмура назва, як на мене – на це Лайон лиш посміхнувся.

– Згоден, назва не найкраща, але є що є. Та й і слава нажаль в темних не найкраща.

– Чому?

– Річ у тім, що темних зневажали але в той же час і боялися, за їхню магію. Влада вирішила що такі як ви, загрожують нам і їм. Їх ще при народженні або при виявлені сили почали вбивати. Але ваші предки зуміли зберегти магію душ, і саме тому сім’я Де Блод остання в кого залишилася ця сила.

– Звучить якось не весело. Тоді якщо та постать то темні. То ті маленькі різнокольорові промінчики з вусиками, то що?

– Це душі. І кожна жива чи штучна душа має свій колір.

– І що означає колір в душах?

– Кольори уособлюють характер душі і її стан. А щодо тих вусиків, як ви назвали, то їх запах –  промовив усміхаючись Лайон, схоже йому подобається багато розмовляти.

– А що душа може мати якийсь запах?

– Так, саме за запахом найлегше визначити в якому стані знаходиться душа.

– Зрозуміло. Лайоне, а тоді який запах і колір має моя душа? – ніколи не думала що коли небудь дізнаюся таку інформацію про себе, це ж настільки круто! Припускаю що до кольору, він може бути чорного кольору, якщо йти по розповіді. Але я не в своєму тілі, і мабуть і колір в мене буде іншим!

– Не знаю пані, я магією душ не володію, тому я не можу відповісти на це питання. Але не засмучуйтеся одне можу сказати точно, колір вашої душі чорного кольору, а щодо запаху не можу нічого сказати.

– Зрозуміло – все таки щодо кольору я не помилилась, у всіх творців душ він чорний, все ж назва “темний” відповідна, як сумно це б не звучало.

– Не засмучуйтеся. Якось Вільям мені розповідав, що запах душі можуть відчувати навіть і звичайні люди, самі того не знаючи.

– Справді!

– Якщо вірити колишньому господарю, то запах душі часто може бути схожим з запахом нашого власного тіла, але не завжди, винятки теж є.

– А знаєте що, Лайоне!

– Що?

– Я колись чула що люди обирають собі пару саме за запахом, а не за зовнішністю! Як гадаєте, це правда?

– Хмм, цікава думка. І знаєте що?

– Що?

– У цьому дійсно є трохи правди, те що ми обираємо собі пару саме з запахом.

– Знаєте, якщо дивитися на це з іншої сторони, це звучить доволі романтично – Лайон на ці слова лише м’яко розсміявся.

– Гадаю так, щось в цьому все таки є.

Ми нарешті дійшли до їдальні, де на нас вже чекала Ненсі з гарячою вечерею. 

 На столі стояла тарілка з якоюсь кашею, та омлет з чаєм. Я взялася за їжу, не зважаючи на малу різноманітність їжі, все  було дуже смачно. Чи то просто я була дуже голодною, бо голод я мала звірячий, що і слона б з'їла! 

– Вибачте пані, за таку скромну вечерю, але це все що я могла знайти на кухні.

– Нічого страшного. Я все розумію, та й і ця вечеря дуже смачна. Ненсі, ви дуже добре готуєте!

– Ой, та що ви! – трохи засоромилася вона, але схоже Ненсі була задоволена, тим що мені сподобалося.