-12-

 Марія на ледве розліпила очі, вона прокинулася в м’якому великому ліжку, піднявшись на ліктях вона зрозуміла, що знаходиться не в себе вдома. А зовсім в іншому місці, в кімнаті були розставлені різні меблі в стилі бароко. Марія знову поклала голову на подушку і заплющила очі, складалося таке відчуття що вона зараз знаходиться в музеї, а може так воно й було і це був чийсь розіграш.

Раптом в Марії виникло таке відчуття наче хтось на неї дивиться… розплющивши очі Марія заверещала на все горло, бо над нею стояв чоловік який на вигляд нагадував справжнього мерця, здавалося що тут такого, стоїть та хай собі стоїть. Але не тоді коли він знаходиться прямісінько в стіні і видно було тільки верхню частину тіла, так щей і витріщається! 

З переляку Марія підскочила та швидко злазила з ліжка, але заплуталась ногами в ковдрі і гепнулася на підлогу.

– Якого чорта!!! Ти що взагалі таке!?

Мрія бігала очима по всій кімнаті шукаючи хоч якийсь предмет, що міг нагадувати їй зброю, та як тільки її погляд зупинився на величезному дзеркалі, вона заклякла, бо на неї дивилася не Марія, а зовсім інша дівчина! Від подиву, в неї відвисла щелепа.

В цей момент, незнайомий чоловік обурливо цокнув язиком.  

– Попрошу міледі я не “що” а “хто”, з вашої сторони це було доволі неввічливо! – буркотів привид на всю кімнату – до речі, ти що можеш мене бачити?

Марія невпевнено кивнула.

– Ххмм дивно, коли ти прийшла в цей дім вперше, ти мене не разу не помічала як би я не намагався привернути твою увагу, я навіть почав сумніватися чи дійсно ти онука Вільяма – зареготав привид.

– Вибачте… а ви хто?

– Ооо, вибачаюся за моє невігластво, мене звати Лайон Віладж, я охороняю цей будинок, або гадаю краще сказати, що я є душею цієї будівлі.

– Добре… але чому ви вирішили що я є онукою… Вільяма. Вибачте але я навіть не знаю хто такий Вільям.

– Як не знаєш! Ти ж Маргарита Де Блод?

І тут до Марії дійшло, що в відображені на неї дивилася знайома за описом дівчина, але як таке взагалі можливо, Марія задумалася чи варто йому говорити хто вона є насправді.

– Нууу… напевно ні, хоча я в цьому не впевнена.

– Тобто?

– Я не знаю як це пояснити але здається… що я.. я потрапила в тіло Маргарити – невпевнено промовила Марія.

– Судячи з твоєї поведінки ти поводишся доволі дивно, навіть якщо б ти мені збрехала що ти Маргарита, це б було помітно.

– І чомуж?

– Ооо, повір мені дівчино, навряд чи справжня Маргарита  побачивши мене була б такою любязною, спостерігавши за нею деякий час, я можу сказати що вона була не з най ввічливіших людей.

– То ви мені вірите?

– Думаю так –Марія скептично подивилася на привида – Повір я за все своє життя бачив багато чого і навіть і після своєї смерті. До речі яке твоє справжнє ім’я?

– Марія.

– Приємно познайомитися Маріє – промовив він їй і судячи з його виразу обличчя вся ця ситуація його веселила.

– Але як саме я могла потрапити в тіло Маргарити, і що сталося з моїм власним?

– Навіть і не знаю що на це відповісти… хоча кілька днів тому коли ще справжня Маргарита прийшла до цього будинку, йшов сильний дощ. Судячи з останніх моїх спостережень, здається вона захворіла, – промовив задумливо привид – а потім скоріш всього вмерла – він промовив це настільки спокійно що стало трохи моторошно.

– Якщо Маргарита загинула… то як саме я могла потрапити сюди?

– А ти випадково не читала ніякого заклинання?

– Та наче ні.

– Ти зараз в цьому цілком впевнена? – примружуючи очі запитав привид.

В цей момент, Марія згадала той маленький дитячий вірш на останній сторінці.

– А рахується, що я читала дитячий вірш з інструкцією до нього?

– Гадаю, так. Прочитавши його і виповнивши всі умови, ти перенесла свою душу в це тіло.

– Стоп, то зараз в моєму тілі знаходиться Маргарита?

– Я не впевнений, а яку назву мав той “вірш”?

– Здається, він мав назву “За край світу”.

– Тоді в такому разі, Маргарити в твоєму тілі немає.

– А тоді де вона?

– Вона загинула, а якщо ти хочеш запитати чому вона не потрапила до твого тіла як і ти в її, то це тому що закленання  “За край світу”  переносить душу в інше тіло, якщо власне тіло вже не здатне підтримувати життя.

– І це означає, що я теж загинула!?

– Фізично так, але в той же час ні, ти далі продовжуєш жити, але в іншому тілі.

– Очманіти! То це значить що я тепер буду жити тут?

– Звичайно і це чудово! – радісно вигукнув привид, радіючи що не потрібно більше терпіти всю цю нудьгу яку терпів весь цей час – Я гадаю, що ми порозуміємось Маріє – в очах приведа можна було прослідкувати легкі бісики і передчуття чогось цікавого.

На це Марія лиш кивнула.

(((Здається скоро Марію буть чекати нові цікаві знайомства))):)