-6-

Ми під'їхали до під'їзду мого дому.

-Ну що ж ми приїхали - за цей весь час Марк перший порушивши цю важку тишу -До зустрічі.

-До зустрічі - швидко попрощавшись я вийшла з авто, та йду в сторону будинку.

************************

Зайшовши до своєї квартири я зачинила за собою двері, мої ноги підкосилися і я сіла на підлогу, сльози на моїх очах полилися з вдвічі більшою силою, на той момент я не знала від чого плакала найбільше.

Від того що в мене невиліковна хвороба і я скоро хоч і через рік, чи два помру, або від розуміння того що, десь глибоко всередині я розуміла, чому Марк останній час вів себе так... відсторонено, роблячи вигляд що ми не знайомі, можливо я просто не хотіла про це думати, й визнавати що саме так і було.

----------------------------

"Знаєте як то кажуть деколи наш мозок суперечить нам самим, чи просто відмовляється вірити в реальність в якій ми живемо, щоб саме в такі моменти ми не могли ніяк собі нашкодити. Хоча не знаю... напевне... так можна було б сказати лише про мене, бо я дуже боялася смерті, коли ти сам думаєш що твоє життя ще попереду і ти ще все встигнеш але... деколи одна незначна помилка, може все перевернути з ніг на голову. Знаю, деякі кажуть що робити помилки в житті це нормально та звично і я з цим погоджуюсь... але нажаль деякі помилки виправити неможливо і зазвичай саме такі помилки ведуть нас лише в один кінець... до смерті..."