-5-

Через деякий час, коли я привела себе до повного порядку. Я стаю біля лікарні набираючи номер Марка.

-Привіт, Марк.

-Привіт.

-Ти б не міг приїхати за мною в лікарню? - невпевнено запитую.

-Так звичайно, можеш скинути мені адресу?

-О, так зараз.

-Доо-бб-ре, зараз буду - чую гудки в телефоні та кладу його до кишені чорних брюк. Весь цей час коли я чекала на Марка, мій мозок працював просто з шаленою швидкістю що мені здавалося, навіть усі перехожі чують цей нестерпний звук. Думаючи про те, в кого можна позичити гроші, та що можна було б продати з моїх речей. Я нервово всміхнулася, бо прекрасно розумію, що те старе лахміття, з бабусиними старими речами, які мені дісталися після її смерті, нікому не потрібне.

Помічаю як до мене під-їжджає старенька Audi чорного кольору, я нервово роблю два глибоких вдихи щоб заспокоїтися, та йду до авто.

Марк відчиняє мені двері автомобіля.

-Давай залазь швидше, а то змокнеш - залазячи в авто мої думки металися як бджоли в вулику, я роздумувала. Чи можу я попросити допомоги в Марка?

-Ну що сказав лікар, з тобою все гаразд? - цікавиться.

-Так...- я трохи замялась у відповідь.

-То це чудово!

-Марку...

-Ммм?

-Стосовно цього, я хотіла з тобою поговорити... якщо... якщо ти не проти.

-Маріє, щось сталося?

-Ну скажімо так, лікар сказав що... що зі мною не все гаразд.

-Що ти маєш на увазі?

-Мені сказали що в мене знайшли ракову пухлину мозку - після цих слів повисла тиша.

-І що ти збираєшся роботи? - запитав він мене, і як мені здалося що це було якось відсторонено наче... наче він почав відчувати якусь огиду до мене, чи це просто я себе так сильно накрутила і мені здалося.

-Я збираюся шукати гроші щоб оплатити лікування, звичайно лікування не дешеве але я думаю що в мене вийде знайти всі кошти - після цього, Марк за всю дорогу не промовив жодного слова. Ми продовжували їхати до мого дому в цілковитій тиші.