-5-

Через деякий час коли я привила себе до повного порядку, я стою біля лікарні набираючи номер Марка.

-Привіт, Марк.

-Привіт.

-Ти б не міг приїхати за мною в лікарню? - невпевнено запитую.

-Так звичайно, можеш скинути мені адресу?

-О, так зараз.

-Дооббре, зараз буду - чую гудки в телефоні та кладу його до кишені чорних брюк. Весь цей час коли я чекала на Марка, мій мозок працював просто з шаленою швидкістю, мені здалося, що всі перехожі чують цей нестерпний звук, думаючи про те в кого можна позичити гроші, та що можна було б продати з моїх речей. Я нервово всміхнулася, бо прекрасно розумію, що те старе лахміття, з бабусиними старими речами, які мені дісталися після її смерті, нікому не потрібні.

Помічаю як до мене під'їжджає старенька Audi чорного кольору, я нервово роблю два глибоких подихи щоб заспокоїтися, та йду до авто.

**************************

Марк відчиняє мені двері автомобіля.

-Давай залазь швидше а то змокнеш - залазячи в авто мої думки миталися як бджоли в вулику, я роздумувала чи можу попросити допомоги в Марка.

-Ну що сказав лікар, з тобою все гаразд? - цікавиться.

-Так...- я трохи замялась у відповідь.

-То це чудово!

-Марку...

-Ммм

-Стосовно цього, я хотіла з тобою поговорити... якщо... якщо ти не проти.

-Маріє, щось сталося?

-Ну скажімо так, що... що лікар сказав зі мною не все гаразд.

-Що ти маєш на увазі?

-Мені сказали що в мене знайшли ракову пухлину мозку - після цих слів повисла тиша.

-І що ти збираєшся роботи? - запитав він мене, і як мені здалося що це було якось відсторонено наче... наче він почав відчувати якусь огиду до мене, чи це просто я себе так сильно накрутила і мені здалося.

-Я збираюся шукати гроші, щоб оплатити лікування, звичайно лікування не дешеве але я думаю що в мене вийде знайти всі кошти - після цього Марк за всю дорогу не промовив жодного слова. Ми продовжували їхати до мого дому в цілковитій тиші.