-4-

В цей момент, я сиджу і нервово зминаю руками кінець своєї кофти, витираючи об неї спітнілі долоні, а ноги наче налились свинцем.

– Але... але ж ліки від цієї хвороби є – з надією промовляю ледь тремтячим голосом – і я можу вилікуватися?

Лікар ледь помітно напружився, і напевно вирішував що саме мені відповісти. В той момент тиші, час тягнувся настільки повільно що мені здалося пройшло декілька годин, а не всього лиш кілька нещасних хвилин, які по відчуттям тягнулися просто вічність.

– Ем... мені дуже шкода, але мушу вас розчарувати, все що ми можемо зробити, це призначити вам хіміотерапію. Ваша хвороба вже сильно вразила ваші органи... – тиша – тому, все що ми можемо зробити, це на деякий час продовжити вам життя. На жаль.

– Добре, я... я зрозуміла... можете сказати скільки буде коштувати лікування.

----------------------------------

"Якщо чесно, в той момент коли ти сам запитуєш про ціну власного життя... це найстрашніше що тільки може бути та водночас так... так комічно і смішно. Чекати на ту ціну, яку ти будеш повинен платити, рватися з власної шкіри заради життя, яке все одно втратиш... І це так нечесно! Бо власне тіло настільки втомилося, що просто відмовляється боротися... і тоді... тоді все. Ти падаєш у відчай і саме в цей момент. Тобі стає все одно..."

---------------------------------

– Враховуючи ваш стан, і всі необхідні матеріали та процедури, це буде десь приблизно... двісті тисяч.

– Але в мене немає стільки грошей!!

– Я вас прекрасно розумію... але ви можете платити частинами, щоб у вас був час знайти ці кошти.

– Гаразд, скільки для початку мені треба заплатити?

– Для початку ціна буде становити п'ятдесят тисяч – у відповідь йому я мовчки киваю та виходжу з кабінету. В той момент коли я вийшла в коридор на майже ватяних ногах, все про що я могла думати тоді. Це де мені у біса знайти такі гроші!? З очей почали литися солоні сльози.

– Чорт...